Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

17. РЕ-МІ-СІя

Після перших сліз стало легше. Ненадовго.

Найгірше в розбитому серці — коли не можеш відкрито погорювати. Стефанія не могла собі дозволити ходити з червоними очима, не могла плакати на людях, не могла навіть найближчим подати знак, що з нею щось негаразд.

Тому вона не плакала. Перед іншими вдавала, що нічого не відбувається. Себе переконувала, що одужує.

— Чому ти перервала співпрацю з Яном? — запитав її Володимир якось за вечерею.

Коли повідомила йому і Солі новину одразу, він не здивувався, тільки плечима стенув. А от дочка засмутилася — її подругам Ян подобався, а отже засмутяться й вони.

— Йому більше не потрібна моя допомога. Роман візьметься за продюсування, мої вірші у Яна є, там на кілька альбомів вистачить. Мені час рухатися далі. Він не пропаде.

Говорячи, вона дивилася в тарілку й намагалася не помічати, яким задуманим поглядом її пропалює чоловік.

— Тоді це добре. Але ж ви не обірвали спілкування?

— Що? — Підняла на нього очі різко.

— Запитую, чи мирно розійшлися. Все-таки ти понад пів року з ним тісно співпрацювала, допомагала у всьому.

— Ми… Так, все гаразд. Без образ. Ян знав, що так буде, що я не… не вічно займатимуся його продюсуванням.

Вона до побіління пальців стискала виделку, але мімікою не видала свого хвилювання.

— Це добре. Добре.

У Соломії було тільки одне запитання:

— А квитки на його концерти ти зможеш дістати? Для дівчат. Ну, якщо купити буде не так легко. Бо ось Настя намагалася купити квитки на вечірку, де він виступав, а там тільки для повнолітніх. А ще…

— Думаю, зможу. Краще розкажи, що там з твоєю заявкою. З танцювальної академії ще немає відповіді?

— Ще ні.

Соля зітхала і довго переконувала не так маму, як себе, що шанси ще є, що відповідь прийде. А потім серед розмови раптом переривалася, щоб спитати:

— Мам, все добре? Ти якась засмучена останнім часом…

— Все гаразд.

Все гаразд, окрім того, що їй всюди марилася його присутність. Вчувалося його ім'я.

Ян… Ян… Ян…

А коли не вчувалося, вона сама вбивала його в гугл-пошуку, щоб прочитати свіжі плітки чи інтерв'ю. Слухала на ютубі його музику. Навіть встановила тікток, щоб дивитися відео з ним.

Не допомагало. Навпаки, ставало тільки гірше. Але зовсім вирізати його зі свого серця не могла. Принаймні одразу. Надскладні операції іноді роблять в кілька етапів. Ось і для неї першим етапом стало фізичне видалення Яна зі свого життя. Далі потрібно буде перестати слухати його музику. Потім — перестати дивитися на нього. А насамкінець вона перестане присвячувати йому вірші, тоді й можна буде говорити про ремісію.

Щоб покращити свій стан і наблизити одужання, Стефанія багато працювала. Переклади, редагування, мовознавчі статті... Ще готувала новий експериментальний курс для нового навчального року. Але повне одужання не наставало.

Якось, почувши нову пісню Яна, вона не витримала, зателефонувала Романові. Начебто просто хотіла спитати, як справи, але він її розкусив, одразу заговорив про Яна:

— У нього все добре. Готуємо багато нових пісень, у грудні хочемо організувати перший сольний концерт, а перед тим випустимо альбом. Сама розумієш, роботи по зав'язку.

— Нові тексти не треба?

— Ні. Ян казав, що ти залишила нотатник, там достатньо всього, є з чим працювати. — Роман замовк, прочистив горло і, помовчавши, спитав: — А ти взагалі як?

— Все гаразд.

— Ясно. Мабуть, як він. Він спочатку ходив як у воду опущений, але вже отямлюється. Ти ж знаєш, все на краще.

Стефанія менш за все хотіла, щоб Роман ліз їй в душу, тому поспішно розірвала дзвінок. Вона навіть найближчій подрузі, Наталі, не розповіла про свій роман з Яном. Це в юності все, що відбувається в ліжку, стає якщо не надбанням громадськості, то предметом обговорення серед подруг. Але потім, з віком, починаєш зводити мури навколо себе, пропускаючи крізь маленькі потаємні дверцята єдину людину. Кого пропускала вона?.. Не Володимира ж очевидно. Яна? Якщо подумати, за ці довгі місяці ні з ким не вела відвертих розмов більше, ніж з ним.

Кого ж тепер впустити в душу? Подумавши, Стефанія все-таки зупинилася на кандидатурі Наталі. Написала їй і запропонувала зустрітися.

А потім вирішила, що кілька днів ще можна й не квапитися боротися зі шкідливими звичками, тому в черговий раз зайшла прочитати новини про Яна. І натрапила на свіжі плітки.

«Загадкова блондинка в обіймах Яна Нуара», — плюнув їй в очі перший же жовтий заголовок. Під ним було фото — Ян пригортав до себе якусь білявку, обіймав за плече і, повернувши голову, усміхався їй.

Вона знала, що так буде. Знала, що одного дня побачить його фото з іншою, а колись навіть прочитає про його весілля.

Світ давно почав жити більше в інтернеті, ніж у реальності. Навіть події, які стаються в життях пересічних людей, за лічені хвилини стають надбанням мережі. Що вже говорити про публічних персон. Їй, Стефанії, слід би радіти, що їхні стосунки з Яном вдалося утаємничити якщо не від деяких знайомих, то хоча б від пильного ока всесвітньої павутини.

«Зустрінемось за кавою?», — написала вона Наталі.

Подруга довго не відповідала, але ближче до вечора зателефонувала з пропозицією зустрітися завтра в маленькій книгарні-кав'ярні, яку вони обоє любили.

Кава і книги стали модним поєднанням, тож здебільшого такі заклади були переповнені. Проте минулого року подруги випадково натрапили на одну книгарню-кав'ярню, в якій можна було посидіти в тиші лише з книгами. Відвідувачів було мало, а ті, що були, приходили з такою самою ціллю — знайти тишу.

Стефанія приїхала задовго до планованого часу зустрічі. Зайняла столик, розташований у кутку під вікном в меншому залі з двох. Крім неї, було тільки двоє відвідувачок, які обирали книги з фентезі-полички.

Вона взяла власну книгу німецькою, яку планувала перекласти для видавництва. Спочатку хотіла її прочитати, але спіткнулася на першому ж січні в тексті. Januar.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍