Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 1, Мурасакі Сікібу"

Ньоґо Кокіден, наложниця імператора Кіріцубо, мати принца-спадкоємця

Четвертий принц, син імператора Кіріцубо від наложниці Дзьокьоден

Юна Мурасакі, 10-11 років, вихованка Ґендзі

Принц Хьобукьо, батько Мурасакі

Омьобу, служниця Фудзіцубо

Сьонаґон, годувальниця Мурасакі

Інукі, служниця Мурасакі

Аої, 22-23 роки, дочка Лівого міністра, дружина Ґендзі

Маленький принц, (майбутній імператор Рейдзей), син Фудзіцубо

Ґеннайсі-но суке, придворна пані імператора Кіріцубо

Відвідання палацу Судзаку на чолі з Його Величністю мало відбутися після десятого дня десятого місяця. Очікувалося, що цього разу церемонія буде винятково пишною, а тому шляхетні пані з його близького оточення відчували розчарування, що не зможуть нею помилуватися. Оскільки й сам Імператор був незадоволений тим, що церемонію не побачить Фудзіцубо, то велів провести останню репетицію танців і музики у палаці.

Ґендзі виконував танець «Хвилі на озері Цінхай». Його партнером був То-но цюдзьо з дому Лівого міністра, який вирізнявся серед інших як вродою, так і поставою, але поруч з Ґендзі здавався гірським деревом порівняно з розквітлою вишнею. Коли в зблисках променів призахідного сонця музика зазвучала голосніше й загальне збудження досягло вершини, здавалося, що цього танцю ще ніколи ніхто на світі не виконував з таким натхненним обличчям і величними рухами, як Ґендзі. А коли він заспівав, люди подумали, ніби чують голос калавінкі, райського птаха Будди. Зворушений його красою, Імператор витирав сльози, а вслід за ним заплакали і знатні вельможі, й принци. Коли ж, закінчивши співати, Ґендзі струсонув рукавами й музиканти знову заграли, він більше, ніж будь-коли, мав право називатися «Блискучим».

Ньоґо Кокіден, мати принца-спадкоємця, незадоволена блискучим виступом Ґендзі, сказала: «Напевне, і боги на небі зачаровані його красою. Але нічого доброго все це не віщує». Молодим служницям, які підслухали ці слова, не сподобалася така жорстокосердість. А Фудзіцубо думала: «Якби не було між нами цього нерозсудливого кохання, то його танець приніс би мені куди більше радості», — і все, що відбувалося, здавалося їй сном. Після того вона залишилася в палаці.

«На сьогоднішній репетиції після «Хвиль на озері Цінхай» не було більше нічого, вартого уваги, правда?» — запитав Імператор, і вона насилу відповіла: «О так, звичайно...» — «Другий танцівник теж здавався непоганим. Юнаки зі шляхетних родин завжди приносять щось особливе у послідовність танцювальних рухів і помахи рукавів. Хоча наші прославлені танцівники справді вельми обдаровані, але вони не виявляють безпосередності й жвавості. Однак, вичерпавши сьогодні всю свою майстерність, юнаки можуть виявитися не такими впевненими під тінню багряного листя. Ось тому я постарався показати вам сьогодні, на що вони здатні».

Наступного ранку принесли такого листа від Ґендзі: «Як Вам сподобався вчорашній танець? Ви навіть не уявляєте собі, до якої міри я був розгублений...

Під тягарем думок

Було несила танцювати,

Та помах рукавів моїх

Хоч розказав Вам,

Що в мене на душі?..

Сподіваюсь на Вашу поблажливість». Неспроможна забути його яскравий образ, Фудзіцубо відповіла:

«Не знаю, що означає

У заморській стороні

Помах рукава,

Та учора за рухом Вашим

Я стежила захоплено...

Очима звичайної людини».

Глибоко вражений її листом, Ґендзі подумав: «Навіть у такій галузі вона настільки добре обізнана, що згадує у вірші країну чужих володарів. Тому вже тепер вона гідна називатися імператрицею». Він усміхнувся і, розгорнувши листа, наче дорогоцінну сутру, довго ним милувався.

Під час відвідання палацу Судзаку Його Величність супроводжували не тільки принци крові, але усі придворні. Звісно, був серед них і принц-спадкоємець. По ставку, як звичайно, круж­ляли човни з музикантами і танцівниками, які виконували і китайські, й корейські танці та мелодії. Всюди лунала музика, стрясали повітря своїм громом барабани.

Імператор, стривожений зловісними передчуттями, пов’язаними з красою Ґендзі під час його блискучого виступу вчора ввечері, велів читати сутри у різних храмах, і люди, які про цей наказ почули, співчутливо з ним погодилися, а от мати принца-спадкоємця назвала його свавільним.

До кола музикантів залучили тільки осіб середньої знаті, а також нижчого стану, загально визнаних у світі найздібнішими. Саемон-но камі й Уемон-но камі, обидва державні радники, керували відповідно «лівими» і «правими» музикантами, тобто виконавцями китайської та корейської музики. Танцівники вдосконалювали свою майстерність удома під наглядом найкращих у світі вчителів.

Під кронами високих дерев, укритих багряним листям, сорок музикантів невимовно солодко вигравали на флейтах, до них приєднувався вітер у соснах, що гуляв над землею, ніби справжній вихор з далеких гір, зриваючи з дерев листя, в круговерті якого сліпучий образ виконавця «Хвиль на озері Цінхай» здавався чимось неземним. З гілки, що прикрашала його зачіску, листя майже обсипалося, і вона мала жалюгідний вигляд на тлі його чарівного обличчя, а тому Садайсьо[150] замінив її гілкою хризантеми, зірваної в палацовому саду.

Надвечір ледь-ледь замжичив дощик, ніби показуючи, що навіть небо зворушене до сліз. Небуденна краса Ґендзі набула ще яскравішого блиску, коли він, з барвисто-мінливою хризантемою на голові, сягнувши вершини своєї майстерності, закінчував танець. І саме тоді приголомшені глядачі здригнулися, ніби від холоду, бо їм здалося, що такого не може бути на цьому світі. Навіть неосвічений простолюд, що ховався за деревами і скелями під тінню багряного листя, і хоч трошки розумів душу речей, від розчулення пустив сльозу. Після того увагу глядачів привернув ще танець «Осінній вітер» у виконанні Четвертого принца, малолітнього сина наложниці Дзьокьоден[151]. Лише цих два танці глядачі сприйняли із захопленням, а на решту не хотіли й дивитися, ба навіть вважали, що вони знецінили все свято. Того вечора Ґендзі присвоїли перший ступінь третього рангу, а То-но цюдзьо підвищили до нижнього ступеня четвертого рангу. Кожен зі шляхетних юнаків також мав підставу радіти своєму підвищенню, досягнутому внаслідок успіху Ґендзі. Люди запитували себе: завдяки чому в своєму минулому житті він навчився вражати людей і втішати їхні серця?

А тим часом принцеса Фудзіцубо, залишивши палац, оселилася у батьківській оселі, й Ґендзі, як завжди, шукаючи приводу, як би з нею зустрітися, викликав водночас невдоволення у дочки Лівого міністра. До того ж чутка серед її служниць про появу в садибі на Другій лінії якоїсь юної парості ще більше її занепокоїла. Оскільки вона не знала жодних подробиць, то, звісно, мала підстави тривожитися. Та якби вона, як це роблять звичайні жінки, відкрито виказала своє незадоволення, то й Ґендзі повівся б з нею щиро і заспокоїв би, але, на жаль, її несподівані підозри лише штовхали його шукати розради в сумнівних пригодах. Її зовнішність не мала якоїсь помітної вади. Крім того, для Ґендзі вона була першою серед жінок, а тому його не покидала надія: «Можливо, вона все-таки зрозуміє, як я її ціную. Вона настільки розумна й надійна...» — думав він, ставлячи її на особ­ливе місце серед знайомих жінок.

Тим часом юна Мурасакі, звикаючи до Ґендзі, ставала гарнішою на вигляд, милішою на вдачу й водночас горнулася до нього з дитячою безпосередністю. Надумавши не відкривати нікому, навіть прислузі, хто вона, Ґендзі поселив її у віддаленому флігелі, заздалегідь якнайкраще облаштованому. Там же він сам днями навчав її життєвої мудрості. Готував для неї взірець, за яким вона навчалася каліграфії, і тоді йому