Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 47: Поки бʼється серце

 

Емір нахилився ближче:

— Це ти мені пробач. Якби з тобою щось сталося, я б собі не пробачив.

Він ніжно поцілував її у чоло.

Минуло кілька годин.

Температура Евсун піднялася.

Емір торкнувся її лоба.

— Евсун, у тебе жар! Як ти?

Вона не відповідала, лише марила:

— Еміре… Не покидай мене…

Він стиснув її руку.

— Я тут, Евсун. Я поруч. І я не залишу тебе.

Він дивився на неї, розуміючи: ця ніч буде довгою…

Минуло вже більше години, але жар, який охопив тіло Евсун, нарешті почав спадати. Емір спостерігав за нею, сподіваючись, що все буде добре, і коли температура почала падати, він тихо прошепотів:

— Слава Богу… — відчуваючи полегшення.

Але Евсун все ще залишалася непритомною, і це змушувало його серце тривожно бити швидше. Його руки тремтіли, коли він обережно поклав долоню на її чоло, намагаючись переконатися, що її стан стабільний. Легко посмикуючи її за руку, він запитав із глибоким хвилюванням:

— Евсун, ти чуєш мене?

Невелика пауза, і раптом вона відповіла тихим, але чітким голосом:

— Чую…

Її очі були напівзакриті від втоми, і Емір одразу зрозумів, що вона потребує відпочинку. Він нахилився до неї, його серце нарешті розслабилося, коли вона відповіла. Кожне слово, яке вона сказала, приносило йому розраду, але він не міг забути про той страх, що мучив його до цієї миті.

У його очах відбивалися змішані емоції: полегшення, любов і турбота. Він тихо видихнув і лягав поруч з нею, його рука обвивала її талію. Він чув, як її дихання ставало рівнішим, і серце бивалося повільніше, так само, як і його власне. У їхньому тілі звучала єдина мелодія — спокій, який прийшов після бурі.

Коли прийшов ранок, Евсун прокинулася першою. Сонце ще не піднялося високо, і морська волога за вікном тихо обдувала кімнату. Вона повільно вставала, намагаючись не турбувати Еміра, і тихо вийшла на вулицю. Вітер і запах моря подарували їй миттєве відчуття спокою. Вона зітхнула на повні груди, ніби очищаючи своє серце від усіх турбот.

Але коли Емір прокинувся і помітив, що її поруч не було, його серце різко здригнулося. Він миттєво піднявся, ледь не ламаючи двері, і, біжучи по кімнатах, почав викликати її ім’я:

— Евсун, де ти? Евсун!

Виходячи на вулицю, він побачив її біля моря. Силует її фігури здавався таким знайомим і в той же час таким безпечним. Він підбіг до неї, обнявши її за плечі. Його серце було переповнене емоціями — від страху до глибокого полегшення.

— Не роби так більше! Я дуже злякався!

Вона тихо посміхнулася йому, обіймаючи у відповідь.

— Не буду… — сказала вона, і її голос звучав таким ніжним, що Емір ще більше відчув своє бажання бути поруч з нею завжди.

— Як ти? — запитав він, обережно торкаючись її обличчя.

— Мені краще. Я просто хотіла вийти до моря. Дуже люблю море… Мені добре там, де є море. Море заспокоює.

Він посміхнувся, пригорнувши її до себе. Вона не забувала про те, що йому теж потрібен спокій, і тому не заперечувала.

— Ходімо, я щось приготую на сніданок, — запропонував він, вже беручи її за руку.

— Ходімо, — з посмішкою погодилася Евсун.

Ось так, після хвилин спокою біля моря, вони разом повернулися додому і снідали. Раптом Евсун знову запитала:

— Еміре, а що буде з Тулін? Ти залишив її саму в тому будинку, ще й вагітну…

Емір знову зітхнув, погляд його став серйозним.

— Мені все одно, Евсун, але буде підозріло, якщо ми зникнемо обоє. Тому деколи прийдеться зустрічатися з нею.

Евсун не заперечувала. Вона вже знала, що в такій ситуації нічого не можна залишити без уваги. Вона задумалася, і це не вислизнуло від погляду Еміра.

— Про що задумалася? — запитав він, торкаючись її руки.

— А що, якщо нас знайдуть? Що буде тоді? — запитала вона з хвилюванням у голосі.

Емір подивився на неї і задумався. Його обличчя стало серйозним.

— Не знаю, я не думав про це… — визнав він, але не даючи їй часу переживати більше, ніж треба. — Але не переживай. Тобі ніхто не зашкодить, поки я поруч з тобою.

— Знаю, Еміре… — сказала вона тихо, але в її голосі все одно було чути хвилювання. — Я боюся за тебе… дуже боюся, що вони тобі щось зроблять.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍