Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 48: Обман , що змінив усе . Дитина Еміра

 

Емір бачив, як сильно хвилюється Евсун. Її очі були сповнені страху й нерішучості. Він ніжно взяв її за підборіддя, піднявши обличчя до себе.

— Не переживай, я буду поруч з тобою. Що б не сталося, ми будемо разом.

Його голос був тихий, сповнений обіцянки та впевненості. Він нахилився й м’яко поцілував її, ніби намагаючись передати всю свою ніжність і турботу. Його губи торкнулися її легко, заспокоюючи не лише її, а й самого себе.

Евсун заплющила очі, дозволяючи собі на мить забути про все. Вона хотіла вірити йому, хотіла довіритися. Але десь у глибині душі залишався страх, що це щастя – тимчасове.

Тим часом у маєтку Дживан відчував, як його охоплює паніка.

Він помітив, що Евсун немає, а двері її кімнати вибиті. Це виглядало так, ніби хтось увірвався туди силою. Дживан зупинився на порозі, відчуваючи, як холодна тривога стискає груди.

— Евсун? — покликав він, хоча знав, що відповіді не буде.

Його думки хаотично металися. Хтось знав. Хтось дізнався правду і діяв за його спиною.

“Що, якщо ця людина вже розповіла всім?”

Він не міг заспокоїтися. Це могло зруйнувати все.

Але був ще один варіант: можливо, Евсун просто повернулася до Англії.

Він швидко зв’язався зі знайомими, щоб дізнатися правду.

Декілька годин потому Дживан отримав підтвердження:

— Так, вона повернулася до Англії.

Але це не давало йому спокою.

“Чому вона не сказала про це нікому?”

Це питання не виходило з голови. Вона не залишила записки, не попрощалася. Щось тут було не так.

Тим часом Евсун залишалася сама вдома.

Їй не було спокою. Вона почувалася загубленою, розчарованою. Її серце було сповнене болю та сумнівів.

Емір тим часом вирушив до Тулін.

Щойно він увійшов до її дому, вона відразу накинулася на нього.

— Де ти був?! — її голос тремтів від злості. — Чому ти зник?!

Емір мовчки зняв куртку, кинувши її на диван. Його обличчя було спокійним, але в очах горіло роздратування.

— Я маю звітувати перед тобою? — кинув холодно. — Чого ти хочеш, Тулін?

Вона зробила крок ближче, вдивляючись у його обличчя.

— У тебе є інша, так?

Емір посміхнувся, але його усмішка була холодною.

— До чого це?

— Ти всім збрехав, що це не твоя дитина… Але ми були разом, ти ж пам’ятаєш? — її голос затремтів.

— Ні, — його очі стали холодними.

— Було! Ти був п’яний. Тоді це і сталося, — наполягала вона. — Ти сказав, що любиш мене…

Емір різко перевів погляд. Він пам’ятав лише уривки тієї ночі. Слова, які вона говорила, здавалися йому знайомими. Його голова запаморочилася від сумнівів.

Але зараз для нього головною була Евсун.

Він більше не хотів чути Тулін.

— Це не змінює нічого, — відрізав він. — Я не кохаю тебе.

Її обличчя змінилося. Але він не зупинився. Розвернувся і пішов.

Евсун тим часом вирішила прибрати.

Розбираючи речі, вона натрапила на щось несподіване.

Серед одягу лежав конверт.

Вона повільно відкрила його.

І її серце зупинилося.

Тест ДНК.

Очі пробігли по рядках, і в голові все закрутилося.

“Дитина Еміра”.

Її подих перехопило.

Вона тремтіла.

Це неможливо.

Емір запевняв її, що дитина не його. Він клявся.

Але цей папір…

Вона відчувала, як у грудях розривається щось важливе.

— Ні… — прошепотіла вона, ледве стоячи на ногах.

Він брехав.

Він зрадив її.

Вона більше не могла залишатися тут.

Вона повинна піти.

Евсун швидко зібрала речі. Вона не знала, куди піде, але їй було байдуже.

Вона дійшла до дверей.

І тут перед нею з’явився Емір.

— Евсун? Куди ти?

Вона дивилася на нього, не в змозі приховати біль.

— Тобі яке діло? — холодно сказала вона.

Вона рушила повз нього, але він зупинив її, схопивши за руку.

— Що сталося? Куди ти йдеш?

— Я більше не залишусь тут.

Його очі розширилися.

— Чому?

Евсун стиснула зуби, намагаючись не заплакати.

— Ти збрехав мені.

— Про що ти?

— Дитина твоя.

Він застиг.

— Евсун… Я можу пояснити…

— Що пояснити?! Як ти зробив дитину іншій жінці?!

Вона вирвала руку, але він не відпустив її.

— Ні. Коли ти так близько, як я можу дати тобі піти? Я кохаю тебе.

Евсун гірко посміхнулася.

— Краще б не кохав, бо це кохання приносить тільки біль.

Її слова пронизали його, як ніж.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍