Читати книгу - "Світован. Штудії під небесним шатром"

яким надихом говорив він тоді про ці речі.

— Життя — се шлях, яким ти йдеш. Життя — се місце, на якому стоїш. Життя — все, що тебе оточує і в чому ти живеш. Отже, від того, що є під тобою і як ти стоїш, залежить твоє життя. Себто все залежить від основи. А основа — се Бог.

Верталися ми назад прозорими осиковими перелісками, і моя долоня довго ще відчувала теплу шерехатість монашого каменя. Я попросив свого супутника розповісти більше про Іларія.

— Що казати? Він мало повідав про себе. Більше молився. Пам'ятається, я хотів принести йому якогось гостинця і запитав, що він любить. «Я люблю дощ», — одказав отець Іларій.

Потім, уже вдома, ми мовчки сиділи в ранньому присмерку і благість вечора огортала наші плечі лагідним теплом бабиного літа. Здавалося, що десь поряд стоїть на чатах дух-охоронець — і ніщо в цьому світі не таїть небезпек.

Бесіди під горіхом

Заосеніло. Враз примерхло стоязиччя птиць. Світ притих, принишк. Біблійно величні небеса ніби достигли разом із земним зелом, завмерли в ясному синьому спокої. «Достигле небочко», — казав мій приденний подільник. І наче сам дозрів до нових одкровень. Глітна пора аптечних заготівель завершувалась. До полудня ми поверталися, поралися коло дому, а просвітлені, сумирні вечори збавляли за бесідами під горіхом. Стовбур дерева роздвоювався при самому корені, тож кожен мав своє опертя для спини.

Я вже тоді не крився з записами. Наші розмови поступово набули вигляду інтерв'ю, мій візаві поблажливо махнув на це рукою.

Тіло — глина, душа — вогонь

— Чи згадуєте дитинство?

— Зчаста. Щодалі, то частіше згадую. Життя — як лук. Кінець його змикається з початком. І ми вертаємо туди, звідки прийшли. Повертаймо собі дитинство з його свободою і щирістю. Бо щирість і відвертість — ознака цілісности.

— Що найбільше пам'ятається вам із дитинства?

— Мамчині руки, що пахнуть хлібом… Цвіркун у запічку… Високі сосни, крізь які сіється на тебе сонячний дощ… Тверда, як камінь, течія ріки… Риба, що ластиться до ніг… Кінь, що лагідно дихає мені в тім'я… Гаряча пилюга на дорозі, що обпікає п'яти… Острий дух дьогтю, яким дідо змащує мої забиті коліна… Церковні дзвони, що аж піднімають душу з постолів… Рипіння возів і гук маржини на світанні… Гаряче яйце з-під куриці, що любила нестися в жаливі… Вода з-під ясена, студена, що аж ломить у голосниці… Тепле, як мамчині руки, молоко…

— В чому щастя? І як його досягти?

— Не знаю, бо не розумію сього слова — щастя. Зате знаю одну маленьку притчу. Бог зліпив чоловіка з глини, і зостався в нього невеликий кусник. «Що зліпити ще для тебе?» — спитав Бог. «Зліпи мені щастя», — попросив чоловік. Нічого не одказав Бог, лише поклав йому на долоню той шматочок глини… Сей світ — глина і огень. Тіло — глина, душа — огень. Глина може бути добре замішена, та лишається сирцем, доки огень її не випалить і не загартує. Тогди вона стає теплою, дзвінкою і тривкою. І ніщо їй не пострах, бо злютовані вони в'єдно, в силі й законі. Глина і огень. Земне й небесне. Дерево дає нам солодкий плід. Але з того ж дерева і хрест. І він є плодом для душі… Кажеш, щастя… Ми сидимо під сим деревом при мирній бесіді. Чуємо одне одного і слухаємо дзумкотіння притомленої бджоли. Се мить щастя… Позавтра заповідається на кволий дощик. Ми будемо сидіти при своїх книгах і дослухатися до його вкрадливого шемрання за шибою. І в наш притулок увійде тихе щастя… А потому будуть инші його завітання.

— Який період життя найкращий?

— Той, яким живеш. А день — днешній. І година побіжна. Не сумуй за вчорашнім, не чекай щастя від будучного. Нинішній день скоро стане вчорашнім, а завтрашній скоро стане вічністю. Так промине молодість, так мине все.

— Я не уявляю вас без зморщок…

— Мої зморщки (сміявся) — частки моєї шкіри, мене самого. Як і рука, серце, око. То, мабуть, письмо нашого прожиття, відбите на лиці. Кожда зморшка має ім'я і щось означає. Для того, хто здібний се читати. Я прочитую лиця одним позирком.

— Що написано на вашому обличчі?

— Може… дозрілість думки і прочуття. Достиглість серця. Я живу довго, я пережив час, який створив мене і мій світ.

— Чи старіє душа?

— Усе старіє, навіть камінь. Але душа старіє лише та, яка піддалася.

— Піддалася чому?

— Вмирущости. Душа старіє, та не вмирає. Вона вічна, як і Той, що її дарував нам.

— А життя тлінне й дочасне?

— Немає такого життя, яке хоча б на мить не мало безсмертя. Подовженість життя — у наших рукотворних і нерукотворних ділах. Що встигла людина — те смерть забрати не може.

— Ви відчуваєте старіння?

— Живучи — так. Але в снах відмолоджуюся.

— Сон важливий для людини?

— Дуже важний. Може, важніший навіть за денне чування. Але день слід прожити так, аби заслужити добрий сон. Ми ж із тобою його «заробляємо» роботами, а в дозвільний час — плавбою і прогульками. Особливий сон — «молодильний». Дві молодости є в окремих людей: та, що позаду, і та, що попереду. Якщо навчишся не піддаватися старінню.

— А все-таки: є рецепт молодості?

— Є (сміявся). Радій кождій дрібниці. І роби те, що тобі любо. Немає милішого за «сродне діло», яке любиш і знаєш, і немає гіршого, ніж коли робиш щось силувано.

Щастя — се коли хтось молиться за те, що ти є

— Що найбільше дошкуляє людині?

— Страх.

— Страх чого?

— Боязнь самої боязні. Власне, се і є природа страху. Грізна не сама жорстокість життя, грізна її таємнича недомовленість. Люди повсякчас бояться захворіти, вмерти, щось утратити, бояться, що їх виженуть із насидженого, гідного місця. А якраз сю гідність і зжирає страх. Того, хто весь час під Небом, нікуди з-під Неба не прогнати. Бо Небо — скрізь. Вічна твердь духу. Без сього людське життя крихке, хитке, суєтне і недовговічне.

— І що робити?

— Жити. Страх від душевної самотности. Але ж се наша природа, божественна природа. Самість, осібність, неповторність особини, що носить у собі цілий Божий світ. Хтось гадає, що се наша юдоль — приходити у світ і відходити самотніми. Та якраз повнота самоти й породжує знання, що нічого не слід боятися. Звісно, коли тобі важко, ти можеш здатися. Та хіба від сього тобі стане легше? Плакати завжди легше, але треба вчитися сміятися. Лише не дуже голосно (сміявся