Читати книгу - "Світован. Штудії під небесним шатром"

при цьому й сам). Сумувати — для сього не треба великого таланту. Талант — уміти бути радісним. Прагнути радости, жадати, шукати у всьому. І вона прийде, подібно до метелика, і тихо торкнеться твого плеча, коли ти й не чекатимеш…

— Йоги кажуть: спи і чекай…

— А я кажу: роби вчасно те, що маєш робити, і те, що має статися, — станеться.

— Що станеться?

— Ти станеш потрібним — людям, світові, Богу, собі. Добре діло ступає сміло. Може, се і є щастя? Коли хтось молиться за те, що ти є. Людина має діяти, дертися вгору, а не чекати, коли гора прийде до неї. Людина — се вічна дорога, а не курява над дорогою. Людина — огень, а не дим, що розвіюється вітром.

— Що людина не має робити?

— Багато чого. Не гоже допускатися таких учинків, про які не зможеш розказати дітям.

Нехай душа твоя ходить у «чистій сорочці».

— А яким треба бути?

— Таким, як усі (сміявся). Мені колись казали: ти не такий, як усі. Се було нелегко для мене. Та прийшов час — і я перестав боятися бути не таким, як инші. А згодом і сам піднявся над собою і став таким, як усі. І відтоді багато хто мені каже: «Ми хочемо бути такими, як ти…» Ну, що тут раяти? Вір собі — і тобі повірить світ. Говори те, що думаєш, і роби те, що думаєш. Але думай ясно, чисто, животворно. Нехай душа твоя ходить у «чистій сорочці», як каже народ. Ще повніше, як видиться, написав один віршар: «Будь простий, як вітер, невичерпний, як море, і пам'яттю насичений, як земля». Се — як камінці, на які ступаєш у болоті життя.

— Камінці?

— Так. Я люблю каміння. Навіть те, яке кидають у мене. І воно для чогось придасться.

— Це ви про ворогів?

— Я їх не наживаю. В тому, що чоловік має ворогів, винен не конче він. Зчаста вони самі зачаюються з духу недосконалости й заздрости. Люди метушливі, нерозумні, жадібні, боязкі, неспокійні, готові на все, щоб сягнути зверхности, виглядати ліпшими, чи просто заради того, щоб за рахунок ближнього уникнути злиднів і страждань… Але в кождій людині є проблиск світла, потреба світла. Отже, з нікчемністю своєї природи людина може і повинна боротися.

— Силою волі?

— Воля впливає на долю, дисципліна помагає нашій природі. Але воля має бути доброю і гнучкою. Давай їй передих і свободу. Обдурюй труднації. Не роби нічого на крайню, межову силу. Все найважче, найскладніше скоряється нам тоді, коли не кидаємо на нього всі сили… Ми слабі, через те мусимо залучати собі сили світу, а надто — невидимі світлі сили Неба.

— Ви мали добрих учителів?

— Либонь, найліпший учитель ти сам собі. Є чотири головні штудії: вивчати себе, вивчати людей, вивчати природу і книги. При початку шукаєш сенс, тоді спираєшся на корінь, а далі вибираєш точку опори, від якої відштовхуєшся.

— Знаю, що природа — це те, чим «дихає і багатіє» ваша душа.

— Ніякі науки не відкрили мені стільки простої і мудрої правди, як трава своїм шепотом і птиці своїм співом. Се крилаті істоти, що, як ангели, поєднують землю і небо. Звірі вчать нас бути людьми. Вчать легкости життя, бо дикі звірі не носять тягарів, як людина. В поводженні тих же комах я часом бачу більше сенсу і краси, ніж у поведенції людей.

Риби не бояться втопитися

— В яких комах варто вчитися?

— Передусім, у бджіл. Бджола незмірно давніше живе на землі, ніж людина. Воістину, ся комаха — як Божа іскра. Отже, вчитися нам треба у бджіл і мурах. Але не в павуків, бо людей-павуків і так достатньо (сміявся). В кожному поруху комашиному я читаю знаки великого, мудрого і вмотивованого порядку. І вони, браття малі, чекають від нас того ж… Чи знаєш ти, приміром, що змію можна зачарувати танцем? Повільним і плавним танцем. Бувало, не раз я так рятувався, доки не навчився віднаджувати їх голосом. Кажеш природа… Якщо ти запитуєш щось її, то навіть огень тобі прошепче. Якщо ти проникливий, тоді й іскри тобі напишуть на нічному небові відповідь. Придивляйся і прислухайся, доки не почуєш і не побачиш. І в мить небезпеки якісь хвилі чи невидимі промені принесуть тобі раду — як чинити. І дух зримості сповнить тебе навіть у темряві. Се відкрила мені природа. Риби не бояться втонути. Чому ж ми маємо боятися плисти рікою життя?! А ще дикий світ відкрив мені смак до тиші, мовчазности, самотности. Світ не таїть небезпек, якщо ти не заграєш із ними, якщо зло ти засудив і вигнав із свого пробутку, а добро прийняв цілим серцем.

— Які люди були вашими вчителями?

— Різні. Перевагом — прості. Вони меткіші й точніші у своїх діях, мудріші в рішеннях, ніж розумаки. Я повсюдно любив придивлятися за роботою майстрів. Вчився в них не стільки вправности, як методичности і чистоти рухів. Майстерність у тому, щоб не робити зайвого і пустого.

— А книги?

— Книги — друга моя материзна.

— Гарно звучить, треба запам'ятати. А де ви народилися?

— Там, де вперше глянув на себе осмислено. То було в глухому лісі. Народження — се не час і не місце у світі, а прихід, віднайдення себе в ньому.

— Місце має значення для людини?

— Так. Ми люди місця. Самочуття залежить від того місця, де ти живеш. Бо ти частка сього простору, сієї землі і неба над головою. Зріднення з місцем дає тобі снагу. Не можна сим легковажити. Де б ти не був, вживайся з тою стороною, ставай її живою крихтою.

— Як вгадати, котре місце «твоє»?

— Там, де добра для тебе вода. І де приходять гарні сни. Там твоє місце, бо там твоє серце.

— Ваше серце тут — у Карпатах?

— Я перейшов світ і збагнув, що в кождій частині простору і в кожному відтинку часу є своя краса, свій чар. Але тут, видати, сього для мене найбільше. Тут така краса, що її можна набратися на все життя. Се місце сили. Я вернувся сюди.

Не думай про дорогу, нехай вона думає про тебе

— Ви пройшли багато доріг?

— Дорога — як золота жила життя. Доріг много, та вибираєш одну. Многі не ведуть нікуди. Веде одна. І Хтось веде, якщо ти весь час у дорозі. І коли ти вибрав дорогу, то не думай про неї. Нехай вона думає про тебе. Тоді дорога стає путтю.

— Що є