Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 49: Остання зустріч Евсун і Еміра

 

Евсун стояла біля дверей, її серце билося швидко. Вона знала, що мусить піти, інакше більше не зможе.

— Евсун, я кохаю тебе і не дозволю тобі піти, — голос Еміра був твердий.

Вона різко подивилася на нього.

— Я не хочу тут залишатися. І з тобою теж. Ти мені огидний.

Його погляд потемнів, але він не відступив.

— Ти кохаєш мене.

— Відпусти. Я йду.

Він не послухав. Різко притягнув її до себе й поцілував її у  губи. Евсун боролася, намагалася відштовхнути його, але Емір не відпускав. Він зачинив двері й продовжив. Вона задихалася від люті, від болю, від усього, що коїлося в її серці.

Коли нарешті зупинився, вона розмахнулася і дала йому ляпаса.

— Більше ніколи мене не торкайся!

Емір торкнувся щоки, його очі палали.

— Що ти зробиш, Евсун? Ти теж відчуваєш це, неможливо контролювати.

— Досить! Я не хочу більше тебе слухати! Відпусти мене!

— Ні. На цей раз я не дозволю.

Він знову поцілував її. Вона пручалася, але його руки міцно тримали її.

Пройшла ніч.

Евсун не помітила, як усе сталося. Як так швидко.

Вона встала, вдяглася й пішла. Серце рвалося від болю. У чоловіка, якого вона… якого колись хотіла, буде дитина від іншої. Від її сестри.

Цей біль був сильніший за будь-які почуття.

Вона поїхала до Явуза. Їй потрібно було якнайшвидше виїхати.

— Явуз.

— Евсун? Ти мала бути в Англії.

— Ні. Явузе, ти зі мною?

— Що ти маєш на увазі?

— Я хочу поїхати звідси. Якнайшвидше.

— Куди?

— В Англію.

— Чому такий поспіх?

— Обіцяю, все поясню. Але зараз… зараз нам треба їхати.

Явуз поглянув на неї.

— Гаразд.

Евсун мучила думка, що Емір не дозволить їй виїхати.

Він прокинувся.

— Евсун?

Кімната була порожня. Його насторожило це.

Він пішов до моря. Вона завжди любила там сидіти. Але її не було.

Все. Кінець.

Він знав, що вона поїде. Він знав, куди.

Аеропорт.

Явуз купував квитки. Евсун сиділа на лавці, стиснувши руки.

— Евсун?

Вона підняла голову. Перед нею стояв він.

— Чого ти втекла?

— Еміре… Благаю, йди.

— Я розумію, тобі боляче. Але не роби цього поспіхом.

— Поспіхом?! — її голос затремтів. — Ти мав думати про це раніше.

Вона розвернулася й пішла.

— То це і є твої почуття? — Емір підвищив голос. — Спочатку проводиш зі мною ніч, а тепер тікаєш?

Вона зупинилася.

— Я не хотіла, щоб так сталося…

— Ти не кохала мене. Інакше тобі було б не так просто піти.

Евсун мовчала.

Вона хотіла крикнути, що кохає. Що це розриває її. Що якби могла, залишилася б.

Але не сказала нічого.

Це була їхня остання зустріч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍