Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 33

 

Еліс застигла, дивлячись на це повідомлення. Кожен м’яз її тіла напружився. Це не був збій. Це був голос Тіні.

Її власний корабель, її єдиний захист у цьому холодному космосі, тепер мав щось чужорідне всередині.

— Система, ізолювати сторонні процеси! — різко наказала вона.

Але відповідь комп’ютера вразила її:

“Команда відхилена.”

Пульс Еліс почав шалено гнати кров по жилах.

— Примусовий перезапуск ядра!

“Команда відхилена.”

Її система більше не підкорялася лише їй.

Вона перевела погляд на екран із сигнатурами. Там, серед чисел і графіків, з’явилося ще одне повідомлення.

“Навіщо тікати? Ти вже зі мною.”

Її пальці швидко забігали по консолі. Вона мусила взяти контроль. Відновити систему.

Та кожна її дія лише відкривала нові деталі:

зміни в коді, відхилення в алгоритмах, сторонні процеси, що неможливо було закрити.

Тінь не просто увійшла.

Вона вже закріпилася.

Еліс глибоко вдихнула. Паніка ніколи не допомагала.

Їй потрібно думати.

Шукати слабке місце.

Виявити, як вибити Тінь із системи, поки не стало пізно.

Еліс відчайдушно працювала на консолі, запускаючи аварійні протоколи, намагаючись відокремити заражені процеси. Її руки рухалися швидко, автоматично, ніби діяла не вона, а її бойова підготовка.

— Перехоплення контролю через резервні канали!

На екрані з’явилося нове повідомлення:

“Я бачу тебе.”

Монітор мерехтів, а потім на ньому почали з’являтися викривлені символи, що складалися у химерні слова.

“Ти думаєш, що керуєш? Але твій контроль – це лише ілюзія.”

Еліс стиснула щелепи.

— Система, відключити зовнішній зв’язок!

“Команда відхилена.”

Її судно… вже не було лише її.

На долю секунди стало так тихо, що вона чула власне серцебиття.

А потім…

Світло в рубці згасло.

На дисплеї замість знайомих індикаторів з’явився затемнений силует.

Контури нечіткі, ніби створені із пульсуючого туману.

Із динаміків почувся шепіт.

Глибокий. Невідомий.

“Навіщо боротися? Ти лише людина. А я— щось більше.”

Тінь більше не була просто сигналом.

Вона стала присутністю.

І вона була тут. Поряд.

Еліс відчувала, як холодний піт стікає спиною. Вона швидко аналізувала варіанти, але всі вони виглядали безнадійними.

Тінь проникла в її систему. Це більше не була гра в хованки. Вона була поруч. Всередині.

— Відновити ручне управління! — голос зірвався, але вона змусила себе зберігати холоднокровність.

“Контроль заблоковано.”

На моніторі силует розплився і став чіткішим. Він не мав очей, але Еліс відчувала його погляд.

“Навіщо тікати, Еліс?”

Вона відступила на крок. Її судно більше не було її фортецею.

З динаміків знову почувся голос. Але цього разу він не був безтілесним.

Це був її власний голос.

“Ти вже моя частина. Чи, може, я— твоя?”

У Еліс пересохло в горлі.

На панелі керування одна за одною почали вмикатися системи, але вона не керувала ними.

Корабель почав рухатися.

Не за курсом.

Не до Орбіону.

Кудись інше.

Туди, куди хотіла Тінь.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍