Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 34

 

Еліс напружено стежила за змінами в системах корабля. Курс змінювався, панелі керування реагували на команди, яких вона не віддавала. Її руки стиснулися в кулаки, вона відчувала, як контроль вислизає з-під її пальців.

— Ручне втручання! Відновити контроль! — її голос прорізав тишу, але відповіддю був лише різкий електронний писк.

На головному екрані замість зоряних карт з’явилося нове повідомлення.

“Довірся. Прийми.”

Вона стиснула щелепи.

— Я не довіряю тобі.

Відповіді не було, але корабель прискорився.

Вона відчувала це всім тілом. Її судно рухалося тепер не за її бажанням.

На сенсорах почали з’являтися нові дані.

Попереду був об’єкт.

Не планета.

Не астероїд.

Щось… інше.

Геометрія, що порушувала закони фізики, що змінювалася просто перед її очима.

Еліс відчула, як її серце гупає в грудях. Її корабель, що досі підкорявся лише їй, тепер летів просто до цього… неможливого об’єкта.

Вона вдивлялася в нього, намагаючись зрозуміти природу явища, та її очі не могли зафіксувати чітку форму. Це було щось, що змінювалося з кожною секундою. Кубічні структури складалися в сфери, сфери розтікалися хвилями, а хвилі… пульсували, ніби живий організм.

— Відключити автопілот! Ручний контроль! — її пальці забігали по консолі.

Але корабель не реагував.

На дисплеї з’явилося нове повідомлення:

“Ти на порозі. Прийми відповідь або відмовся. Іншого шляху немає.”

Її пальці застигли над панеллю управління.

Прийми відповідь?

— Я не граю в ігри, — промовила вона голосно. — Хто ти? Чого тобі потрібно?!

Відповідь була не текстовою.

Вона відчула її.

Наче чийсь чужий розум на мить торкнувся її свідомості. Холодний, віддалений, древній…

І в цю ж мить Еліс зрозуміла, що це не просто об’єкт.

Це було щось більше.

Щось, що знало її.

Щось, що чекало на неї.

— Що ти таке? — її голос звучав рівно, але всередині все стискалося від невідомості.

Відповіді не було. Лише відчуття присутності.

Еліс відчула, як змінюється температура в кабіні — не фізично, а на рівні сприйняття. Немовби простір навколо став густішим, наче саме світло вібрувало в іншому ритмі.

“Ти на порозі.”

Цього разу голос пролунав у її свідомості чіткіше, відлунюючи тисячами відтінків.

— На порозі чого? — спробувала зрозуміти вона.

“Вибору.”

Її пальці судомно стиснули підлокітник крісла.

Щось тут було не так.

Її аналізатори почали фіксувати дивні зміни в просторових координатах корабля — ніби сам простір навколо підлаштовувався під об’єкт перед нею.

Або… під неї.

— Якщо це якийсь тест, то я не маю наміру бути піддослідною.

“Не тест. Вибір.”

Зовні корабля почало наростати світіння. Темрява навколо ворушилася, здавалося, що вона була живою.

Еліс спробувала розгадати структуру цього явища, її мозок гарячково аналізував усі отримані дані.

Але логіка не працювала.

Бо це було не просто явище.

Це була свідомість.

І вона чекала на її рішення.

Еліс вдивлялася в спотворений простір перед собою. Її мозок намагався знайти хоч якийсь логічний пояснення тому, що відбувалося, але всі відомі їй закони фізики здавалися марними.

Вона глибоко вдихнула, намагаючись стримати паніку.

— Я маю місію. Я повинна продовжити шлях.

Темрява ніби відреагувала на її слова. Простір здригнувся, мов чорнильні хвилі, що розтікалися у воді.

“Ти шукаєш новий дім.”

— Так. Для людства.

“Але що, якщо твій шлях вже визначено?”

Це питання змусило її зосередитися.

— Жоден шлях не є визначеним. Я роблю свій вибір.

Темрява стишилася.

Еліс відчула, як її тіло пронизує дивний холод — не фізичний, а швидше ментальний. Її думки ніби тягнули в різні боки, ніби хтось намагався щось у них змінити.

Вона стиснула зуби й підключила додаткові захисні протоколи корабля.

— Що ти хочеш від мене?

Темрява знову заворушилася.

“Ти маєш побачити.”

І раптом корабель почав тремтіти.

Навколишній простір здавалося розчинився, і перед Еліс відкрилася картина, яку її мозок не міг одразу усвідомити.

Вона бачила… Землю.

Але не таку, якою вона її пам’ятала.

Це була спустошена планета. Атмосфера розірвана на шматки, континенти — покриті шрамами катастроф.

І серед цієї порожнечі, серед уламків загиблої цивілізації, щось рухалося.

Щось, що мало ту саму тінь, яка зараз стояла перед нею.

Еліс зблідла.

Їй показували майбутнє.

Чи… минуле?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍