Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 50: Інша Евсун . Пʼять років потому

 

Минуло п’ять років. Життя кардинально змінилося, і тепер у кожного був свій шлях.

Евсун залишила все позаду, повернувшись до Англії, де почала жити по-новому. Вона була щаслива, більше не озиралася назад, не трималася за минуле, а будувала своє майбутнє з чистого аркуша. Тепер вона не була тією наївною дівчинкою, яка любила до нестями і віддавала своє серце без бою. Вона знала, чого хоче, і більше не дозволяла собі слабкості.

Емір теж став іншим. Він змирився з тим, що Евсун більше немає в його житті. Тулін народила йому сина, якого він назвав Омером .Але чи було це тим щастям, про яке він мріяв?

Після довгих років відсутності Евсун і Явуз повернулися до Стамбула. Вони виглядали щасливими, впевненими, немов нічого більше не могло їх зламати. Але Евсун не збиралася залишатися тут надовго. Це був лише короткий візит, перш ніж вона знову повернеться до Англії.

За цей час багато чого змінилося. Дживан помер, і тепер усією родиною керував Левент.

Коли Евсун приїхала в маєток, Айше не стримала сліз.

— Евсун, моя рідна! — вона кинулася до доньки, обіймаючи її з такою ніжністю, наче боялася знову втратити.

— Мамо, як ти?

— Все добре. А ти?

— Я теж добре.

Левент обійняв сестру, міцно притискаючи до себе.

— Нарешті ти повернулася. Ми всі дуже скучили.

— Я теж, брате. Але ми ненадовго.

Айше здивовано подивилася на неї.

— Як це?

— Скоро ми повернемося до Англії.

— Залишайтеся тут.

Але Евсун лише усміхнулася. Вона більше не належала цьому місцю.

Тим часом в іншому кінці міста Емір був удома з Тулін і маленьким Омером.

— Коханий, потримай його, я приготую їсти, — попросила Тулін, передаючи сина йому на руки.

Емір взяв малюка, ніжно гойдаючи його, дивлячись у ці безневинні очі.

— Сьогодні ми їдемо в маєток, — сказала Тулін, поки готувала.

— Чому? Щось сталося?

— Евсун і Явуз приїхали. Треба привітати їх.

Емір застиг. Він не хотів її бачити.

Остання ніч перед її від’їздом переслідувала його всі ці роки. Він намагався забути, переконати себе, що минуле більше не має значення, але воно вперто не відпускало.

Тулін помітила його напруження.

— Все добре?

— Так, поїдемо.

Вечір. Всі зібралися за великим столом у маєтку.

Евсун сиділа з Левентом і Айше, коли почула, як у двір заїхала машина. Вона відчула, як її серце пришвидшилося, але не дозволила собі видати жодної емоції.

У дверях з’явився Емір із Тулін та маленьким Омером .

Евсун сама підвелася і підійшла першою, без жодних вагань.

Тулін усміхнулася та міцно її обійняла.

— Сестро, вітаю з приїздом! Як ви? Все добре?

Евсун відповіла легкою посмішкою.

— Так, все чудово. Я і вас вітаю. У вас народився син, а я навіть не змогла приїхати привітати.

Вона поглянула на дитину.

— Як назвали?

Емір весь цей час мовчки дивився на неї. Вона навіть не глянула в його бік.

— Омером,— нарешті промовив він.

— Справді? Прекрасне ім’я, — відповіла Евсун із теплим сміхом.

Тулін усміхнулася.

— Емір сам вибирав.

Евсун грайливо поглянула на нього.

— Який же ти молодець, Еміре!

Її сміх прозвучав надто легковажно, надто відсторонено.

Емір не впізнавав її.

Вона більше не була тією жінкою, яку він колись знав, яку любив.

Тепер перед ним стояла зовсім інша Евсун.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍