Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

70
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 78
Перейти на сторінку:

Ми троє тишком відійшли поодаль від печери, збирались шуганути у кущі. Помітивши, Назарчик ув’язався вслід за нами, бо знудьгувався без компанії малий. “Назад іди!”, - я взявся проганяти вовка. Хай краще з тіткою сидить. Хтозна, що там чекає у руїнах. Навіщо всім нам пертися туди? “Там небезпечно навіть для дорослих хлопців!”, - я шепотів суворо до нього. З метою добре залякати звіра, аби послухав і відмовився іти. Та раптом за нього вступився мій сміливий брат: “Візьмем малого”, - розкомандувався він: “Із ким йому набратися пригод, як не з братами? До того ж він чудово бачить уночі, а це нам може статися в нагоді!” З нелегким серцем я погодливо кивнув, мовляв, як хоче - хай іде, мені не шкода. Від радощів Назарчик аж заскавучав, у нього розігралась жадоба пригоди. І то не дивно, адже він Павлюк! У роду цьому хлопці бешкетливі! Але тому, що він найсправжній вовк, його далеко не пускала тітка.

Макулій розгорнув кущі і ми полізли у таємний хід, а вилізли десь на галявині у лісі. На ній  по колу із землі стирчало вісім каменів: на кожну із стихій відведено по два. Один - для ритуалу у жерців, а другий присвятили охороні. Всі пари дивляться одна на одну через центр. Хіба що охоронні постаменти трохи вищі. Також всередині галявини виднівся камінець, напевно то і був вівтар друїдів. Жерці на нього викладали всі свої дари, щоб змилостивити ними гнів природи. То зразу видно: місце це старе, воно занедбане стоїть хтозна вже скільки років. Від давності на камінцях завівся мох, а ліс обплутав їх плетючими гілками.

– Макулію, воно старе й поламане якесь, - сказав Тарас, дивлячись на руїни, - Ти подивись, воно все поросло! Не думаю, що брили ще працюють.

– Звичайно! Дай хвилиночку мені, я відновлю оце чарівне місце. Засяє барвами так само, як колись. Тоді по-іншому ти зразу заговориш!

З каміння миттю щез зелений мох, трава вляглася, а гілки сховались в землю. В галявини був вигляд, наче ось-ось прийдуть сюди для ритуалів наймудріші із жерців друїдів. Макулій розказав, як чарами активувати камені стихій. Спочатку охоронні, щоб були в безпеці. Вони бар’єром сили захистять всіх нас, ніяка нечисть через нього не пролізе. Гаразд, зайшли всередину й зробили активацію магічних вартових, все згідно за інструкцій дендреона. Навколо каменів повітря аж гуло, так голосно, що почало давити в вухах. Між нами і галявиною виникла стіна, напівпрозора та непрохідна, ми наче опинились в клітці. Вона відштовхувала з силою назад, коли хтось близько наближався до бар’єра.

– І як ми потім вийдемо назад? - я поцікавився в Макулія, махнувши головою у бік гаю.

– Не знаю ще, - почав кривитись він і чухати потилицю рукою.

– Не знаєш?! - визвірився я, готовий був Макулія роздерти, - Ми можемо просидіти тут довго! Ну добре ми, дорослі парубки, чого ж ти зразу не сказав, коли з собою брали ще й малого?

– Не панікуй! - зневажливо сказав Тарас і взявся захищати дендреона, - Не знає хлопець. Ну і що з того? Тоді Аврелій Магіус нам скаже.

– Тож таки так! - Макулій ствердно закивав, цілком підтверджуючи думку мого брата, - Авжеж Аврелію відомо все! Також і таємниці капища друїдів.

Ну от чому повинен думати за всіх? Так, ніби мало було дурості Тараса. Тож на тобі, ще й на додаток дендреон! У нього, бачу, голова не краще варить ніж у брата. Навіть Назарчик перейшов на їхній бік, став ближче до Макулія з Тарасом і з докором почав дивитися на мене. Напевно думає - якийсь-там боягуз! Не розуміє, як буде переживати тітка.

– Хай буде так, нехай Аврелій Магіус навчить, - піддався на дурну ідею хлопців, - Дорога в нас тепер залишилась одна - вперед, мерщій потрапити до прірви.

– Залишилось чотири камені, - Макулій повідомив діловито, - Зробити треба саме основне. На цей раз ми змішаємо стихії: вогонь з водою, а повітря до землі.

Я розпочав активування постаментів. До каменю, де красувався знак вогню закляттям «Aqua» підмішав ще й воду. То, видно, не сподобалось йому - так зашкварчав й почав пускати пару, неначе ми зробили дуже зле. Туман стояв, перетворивши місце в лазню, спекотно опаляючи траву. Від жару захотілось роздягатися, бо піт котився градом по чолу. Із каменем землі у мене теж пригода вийшла. Навколо нього утворився сильний смерч, що піднімав пилюку високо у небо, яка болотом осідала навкруги. Озлоблений, ревучий стовп багнюки почав ганяти нас від камінця до камінця. Ми бігали по капищу друїдів, рятуючись в тумані від смерча. Два інші камені зробили таке ж саме - пустили пару і здійняли пил. Невдовзі в нашій клітці так стихії бушували, ми аж злякались, що не вийдемо живі.

“Нам треба всім зібратися у центрі!”, - Макулій крикнув і побіг до вівтаря. Ми, троє, теж погналися за дендреоном, бо там не було гніву потойбічних сил. Залізли на жертовний камінець з ногами, нехай вже там друїди не клянуть. Хотілося хоч де-небудь спастися, лише вівтар підходив добре для цього. Навколо нас ставався кінець світу, та не чіпав жертовний камінець. Я знаю, що найменший налякався, бо старші також затремтіли від жаху. Щоб заспокоїти Назарчика хоч трохи, присів і став по шиї гладити його. Вовк, аби не бачити того Армагеддона, заплющив очі й вткнувся мордою мені глибоко під пахву.

Над нами блиснуло і бахнуло не менше сотні раз, та згодом громовиці зовсім стихли. Відчули рух шалений навкруги, неначе падали на вівтарі у прірву. Спочатку запалилося червоним угорі, та віддаляючись, чомусь змінило колір. То виглядало, як чарівний ліфт, що нас спускав під землю на веселці. Засяяв фіолетовим в кінці, то сяйво після цього зовсім зникло.  Воно подало знак, мовляв, готуйтеся тепер, бо влізли, хлопці, у таку халепу, з якої вилізти хтозна чи вдасться взагалі, тож попрощайтесь назавжди з останнім світлом. Ми опинилися у тиші і у мглі, нічого навкруги не було видно. Від страху повзали мурашки по спині. Як повернемося із прірви на поверхню?

1 ... 48 49 50 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витівники, Віт Тасик», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Витівники, Віт Тасик"