Читати книгу - "Maybe..., Alana Nesta"

- Ні, я не хочу їсти, і я тільки за те щоб лягти спати. День був насичений.

- Ми швидко помилися, вона не стала витиратись й вийшовши з ванної попрямувала в спальню й упала на постіль, я слідував за нею приліг поряд. Сил хватило тільки на те, щоб вкритись покривалом. І обійнявшись ми заснули, як наче спали разом мільйони раз до того.

Я вперше спокійно спав, а не провалившись у небуття, як чорну діру, через що вранці почуваєшся ще більш розбитим, ніж коли лягав. Тільки кава та тренування, змушували мене щоранку зібратися.

Крізь сон я весь час чув її легке дихання, і це мені зовсім не заважало. Я тільки міцніше її обіймав.

Коли вона вкотре повернулась, стягуючи ковдру, я прокинувся. За вікном сірів ранок, було чути шум поливальної машини. Це місто, яке ніколи не спить, знову додавало децибели зі сходом сонця. Акуратно витягнувши руку я підвівся, дивно, незважаючи на такий короткий сон, я почував себе відмінно.

Рішення приготувати сніданок прийшло спонтанно. Хоча кулінарія це не моє, я все ж таки можу приготувати омлет і каву.

Омлет, у мене, як зазвичай, пригорів, а кава двічі втікала, і втекла б втретє, але я встиг. Схопив турку, відставив її вбік і обпік руку. Продовжуючи чортихатися, я почув тихий сміх за спиною.

- Доводжу до вашої інформації, містере Суперзірка, що гаряче не обов'язково хапати голими руками, можна заробити опіки, - крізь сміх промовила вона.

А я, при цьому, як дурень, витріщався, на жінку, яку бачив усю. Вона стояла, закутавшись у простирадло, з скуйовдженим волоссям, ще припухлими після сну очима, в яких плескався розтоплений шоколад, а її губи було розтягнуто в єхидній посмішці.

Підійшовши до мене, вона взяла мою праву руку й подувши на неї опустила під холодну воду. І відповідаючи на мій здивований погляд, - щоб не було пухирів.  Я зігнувся на раковиною тримаючи руку в воді, а вона перехилившись, через мене заглянула під кришку сковороди.

О! – підгорілий омлет й кава, - вона взяла чашку і, втягнувши аромат, відійшла до вікна, - як спокусливо.

- Вибач, я планував наш ранок по-іншому, але килимову доріжку загубили в хімчистці, літак троянд з Нідерландів спізнюється, а оркестр Ла Скала на гастролях, але обіцяли бути увечері, - вдаючи образу промовив я.

- Нічого, кава й омлет, як найкраще замінить усе  перераховане, - ніби муркочучи сказала вона, продовжуючи дивитися у вікно. Я закрив воду, підійшовши обійняв її поклавши голову на плече. Ми довго так стояли, вона пила каву, а я вдихав її аромат. І здавалося весь світ, десь зник. Тільки ми в цьому  маленькому будиночку  в місті, що вічно не спить.

День промайнув в розмовах про все і про нічого. Про її чоловіка, про мого батька, про фільми, книги, картини, слухали музику через одні навушники. У нас майже збігалися смаки. Хіба що Depeche Modе став комнем спотикання. Але суперечку я вирішили, у старий, як світ спосіб, почавши її  цілувати.