Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Перш ніж Аліса встигла вигадати кращу відмовку, збоку долинув хрипкий голос Альфреда.

— Ось де ти є! — радісно вигукнув він, дивлячись на неї. — Це було неймовірно! Вогонь — ось що нам насправді треба. А як воно потім на іскорки розлетілося! Ти справжній козир нашої програми!

Опустивши погляд, вона натягнула мляву усмішку.

— Дякую. Чесно кажучи, не думала, що вам аж так сподобається. Але можна, будь ласка, наступного разу чимось замінити дощ і квіти у кінці, бо…

Не встигла Аліса договорити, як Альфред її перебив:

— Боюся, наступного разу не буде.

Страх, радість, потіха, тривога — вона не знала, що їй відчувати після таких слів.

— Тобто не буде?

Він засунув руку під пальто та повів:

— Прийшов лист від Академії. — Альфред дістав із кишені конверт з уже зірваною печаткою, розгорнув його, прочистив горло та виголосив: — «Комісія ГріНМАНС розглянула вашу кандидатуру на вступ. Враховуючи ваші здібності та мотивацію, ми з повагою заявляємо, що Алісу Сандерс прийнято на навчання на кафедру майстерності застосування стихії води. Прийміть наші щирі вітання! Для подальшого оформлення подайте перелічені документи». — Він згорнув лист і підняв очі на Алісу, ледь помітно всміхнувшись. — Що ж, і я тебе вітаю. Не дарма Ґрета тебе роками вчила. То як, ти рада?

Вступити в Академію — це мрія кожного чарівника, і вона не була винятком. Усі видатні маги починали свою кар’єру з цього закладу. Подібних в Елендорі більше не було. Саме там чарівники навчалися майстерності застосування магії, що в майбутньому дозволяло здобути престижну посаду чи то при дворі, чи то в армії. Закінчити ГріНМАНС було чи не єдиним шансом для Аліси покинути безрадісну роботу в цирку. Склавши іспити, вона сподівалася на вступ, однак не була впевнена, що Альфред відпустить її на навчання. Він завжди намагався уникати цієї теми під час розмов, а тому зараз в голову Аліси закрадалися сумніви.

— Звісно ж, дуже рада. Тільки, як щодо моїх номерів? Якщо я поїду в Академію, то не зможу більше виступати.

З уст чоловіка вирвався тихий смішок. Сумний, одначе.

— Ґрета наполягла, щоб ти їхала. А там вивчишся всім цим магічним штукам, і, як буде Божа воля, у люди виб’єшся. Ти особлива чарівниця. Негоже марнувати особливі сили в цирку. — Він передав їй лист. — Йди краще збирай валізи. Академія довго не чекатиме.

— Дякую. — Від щастя Аліса аж підскочила зі сходинки. — Правда, дуже-дуже дякую. Ви про це не пошкодуєте!

Обійнявши Альфреда, вона хутко розвернулася й забігла до вагону.

***

Довго збирати валізи не довелося. У цирку платили не багато, тож обирати було майже ні з чого. Із речей Аліса взяла тільки найкращий одяг, циркову маску на пам’ять і свою підвіску — золотий перстень, прив’язаний на нитку. Прикраса мала вирізьбленого фенікса та напис із символів, які Аліса не могла розібрати. Це єдина річ, що залишилась у неї від рідних батьків. Мабуть, саме тому серед усього свого мотлоху його вона вважала найціннішим.

Зранку, востаннє прокинувшись у своєму вагоні, Аліса поспіхом одягнулася, зібрала волосся на маківці, схопила валізу й вийшла надвір. Довкола стояв звичний гамір циркового майданчику, але цього разу він втратив один голос. Без зайвих вагань і метушні Аліса попрощалася з усіма і попрямувала до вокзалу, щоб встигнути на перший потяг.

Дорогою її періодично охоплював страх, але все ж обнадійливе передчуття пригод перемагало. Позаду — старе, похмуре життя, попереду — невідомість, а зараз було лише купе, чашка гарячого чаю і миготливі дерева в маленькому вікні.