Читати книгу - "Перлина з глибин, Катя Губська"

Вітер зустрів їх на виході з маяка — тепер спокійний, але пронизаний вологою. Від моря тягнуло прохолодою, і кожен подих нагадував, що за цим коротким перепочинком стоїть щось більше. Щось невидиме, але дуже близьке.

— Спускаємось швидко. — Ейрін оглянув небо. — Не хочу, щоб ми опинились тут після заходу.

Кайла дбайливо загорнула попелясту карту у водонепроникний шкіряний тубус, перев’язала мотузкою, а потім — з ледь помітним ваганням — сховала його під свою накидку.

Стежка, якою вони піднімались раніше, тепер здавалася довшою. Море внизу блищало сріблом, віддзеркалюючи рештки денного світла. Під ногами рипіли камінці, а вітер шепотів щось майже розбірливо.

— Думаєш, цей "голос, що мовчить", — це про маяк? — промовила Джейн, уважно ступаючи за Картаном, який ішов попереду з факелом.

— Або про когось, хто знає правду, але не скаже її, — відповіла Кайла тихо. — Можливо, ми вже його зустріли, тільки не зрозуміли.

На березі вже чекали Теріс та кілька матросів з шлюпкою. Коли капітан з’явився на обрії, вони швидко зібрались, зануривши весла у воду.

— То що, ми йдемо на дно океану? — жартома кинув Теріс, допомагаючи Джейн сісти в човен.

— Лише якщо ви добре гребете, — відповіла вона, й плеснула водою йому в бік.

Коли шлюпка повернулася до борту “Сріблястого Ворона”, корабель виглядав спокійним, хоч і втомленим. Вітрила були скручені, на палубі запанував порядок після шторму, а на вахті стояв молодий матрос Ліор, з капюшоном натягнутим на очі.

— Капітан на борту! — гукнув Ліор, і команда відреагувала майже миттєво: палуба пожвавилась, усі погляди були звернені на тих, хто повернувся з маяка.

У кают-компанії, за масивним дубовим столом, вони розгорнули карту знову. Магія згасла, залишивши лиш вицвілі контури й химерні написи. Але цього разу їм вистачило пам’яті й рішучості.

— Ми маємо приблизний напрямок, — сказав Ейрін, вказуючи на те саме місце — спіраль у центрі карти. — Нам потрібно йти на південний захід, до межі штилю. Там, кажуть, море завмирає і час зупиняється.

— І де починається перше випробування, — додала Кайла. — Страх у серці.

Настала тиша. У кімнаті було чути лише скрип дерева й далеке клацання канатів.

— Завтра на світанку. — Ейрін підвівся. — Курс задано. Ми йдемо за легендою.

— А може, це буде кінець ще однієї, — тихо додала Джейн, обернувшись до ілюмінатора, де море коливалось під зоряним небом.