Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

Глава 18

Чим ближче хочеться бути до людини, якою дорожиш, тим більше вона віддаляється. Нічого нового, здавалося б, але Аліна, яка давно закинула спроби побудувати здорові стосунки, цю просту істину забула. Тому відчувала себе особливо самотньо, намагаючись додзвонитися до Романа, щоб увечері поділитися новинами. На дзвінки та повідомлення він не відповідав. І їй хотілося вірити, що у всьому винна зайнятість на роботі.

Що ж, дівчина все ще намагалася позбавитися від відчуття тотальної недомовленості, яка сіяла зерно, розбрату між ними. Звісно, вона розуміла, що є таємниця слідства і розголошувати її не можна. З іншого боку, це слідство стосувалося її безпосередньо. І в Романа до цього було чимало можливостей переконатися у її надійності. Крім того, їй згадувався улюблений серіал про Каменську, яка завжди ділилася із чоловіком історіями своїх справ. Іноді він дуже допомагав їй. Так, вони з Ромою не чоловік та дружина. І, можливо, ніколи ними не стануть. Але ж вона й не просила ділитися всіма розслідуваннями.

Розмірковуючи про це після третього дзвінка без відповіді, Аліна вирішила присвятити вечір собі. Якщо коханий зайнятий, подзвонить, коли зможе. Якщо грає у кішки-мишки, то це не її гра. Їй буде боляче, але їхня історія поки не зайшла надто далеко і можна буде натиснути на паузу, або навіть стоп.

Дівчина легко знайшла в мережі адресу салону "Аквамарин", до якого її водила Марина. Інших вона просто не знала. А це вже перевірений. Якщо вже там їй створювали маскарадний образ, то там зможуть і допомогти упорядкувати стомлену постійним гримом шкіру.

Після вигулювання підозріло притихлого та вдумливого Голда Аліна попрямувала до салону. Вирішила не записуватись заздалегідь. Якщо у майстра не знайдеться для неї час, привід буде вибратися з дому ще раз. А то зовсім на пустельницю перетворилася.

Над головою знайомо задзвеніла мелодія дзвіночків. Адміністратор відірвала голову від журналу і не надто привітно посміхнулася.

- Добрий вечір. Ви записані?

- Здрастуйте, - дівчина знітилася, чомусь раптом злякавшись. Озирнулася в пошуках майстра, але в залі його не було. - Мені б потрапити до Антуана. Але запису нема.

Вона ніяково м'ялася на порозі. Адміністратор несхвально підібгала губи, зазирнула до журналу, знову оцінювально поглянула на Аліну.

Дівчина здогадалася, що причиною сумніву може бути невпевненість у її платоспроможності. Салон досить дорогий, а речі на ній із дешевих магазинів. Включаючи окуляри, які вона за звичкою знову одягла, змінивши вдома одяг на зручніший.

Вона стягнула окуляри, спокійним та впевненим рухом відклала їх на стійку рисепшена. Дістала з гаманця банківську картку.

- Мені потрібний повний комплекс послуг, - тихо промовила вона. - Чи можу я зробити безготівкову оплату?

Адміністратор розгублено заметушилася, в очах спалахнув живий інтерес. Аліна з гіркотою посміхнулася. Не дарма ця дволична жінка не сподобалася їй ще в перший візит.

Вона щось швидко почала писати, підраховуючи вартість послуг, озвучила її, все ще підозріло косячись на дивну клієнтку, і розпливлася в задоволеній, улесливій посмішці, коли Аліна схвально кивнула, підносячи свою карту до терміналу.

- Зачекайте, будь ласка, - вказала рукою на химерні червоні крісла у зоні очікування. - Хочете каву чи чай?

- Склянка води.

- Це входить в обслуговування, - додала адміністратор, виходячи із-за стійки.

Аліна сердито скинула одну брову. Це зовсім переходить межі. Будь вона навіть жебрачкою, але вже оплатила послуги авансом. Навіщо ще раз наголошує на сумнівах у її персоні?

– Вода. Чи не газована. І чиста склянка, - чітко промовила дівчина, сідаючи в крісло і готуючись чекати.

Мабуть, зараз Антуану набиватимуть ціну. Клієнт чекає на безцінного майстра - картина олією.

Проте співробітник салону з'явився на збентежений поклик адміністратора майже миттєво. А вона сама поспішно принесла пляшку мінеральної води та кришталево чисту склянку до неї.

Аліна глянула з досадою на жінку перед собою, розмірковуючи, чи варто відповісти їй взаємністю і вимагати принести чистіший посуд для пиття. Проте вирішила, що стервозність – не її риса характеру. І міняти це зараз, уподібнюючись до чиїхось недоліків, явно не варто.

Навіть ця неприємна дама не заслуговує бути громовідводом для втомленої і нервової Аліни.

- Добрий вечір! - Голос майстра здався їй несподівано приємним.

Чому вона не помітила цього минулого разу? Чи просто забула? Вони обмінялися уважними поглядами, наче бачили один одного вперше.

Ні грама колишньої манірності в його поведінці дівчина не вловила.

- Доброго вечора, Антуане, - Аліна встала з крісла тільки для того, щоб перейти у вказаному напрямку.

Сліди втоми на обличчі чоловіка змусили подивитись на нього по-новому. Певно, він дуже багато працює. Цікаво, чи це необхідність чи жага наживи на прагненні жінок виглядати краще?

Він посадив її в м'яке крісло, що крутилося, перед величезним трюмо з підсвічуванням. Покрутив так і так, професійним поглядом виявляючи дефекти.

- Який образ ви хочете сьогодні? – діловито уточнив він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍