Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Розділ 29

Я вже встигла пошкодувати, що привела Данила на вечерю до батьків. В нашій сім'ї нічого не змінилося — Лана як завжди королева балу, а я Попелюшка. В цій казці в мене не має хрещеної феї, котра мені завжди допомагає, але, на щастя, знайшовся принц, котрий прямо зараз легенько торкається моєї руки і витягує з похмурих думок.

— Якщо хочеш можемо прямо зараз попрощатися і піти, — пошепки пропонує Данило.

— Зачекаємо десерту, — відповідаю і отримую кивок у знак згоди.

— Я б не відмовився від іншого десерту, — знову шепоче Данило мені на вухо, на що я присоромлено усміхаюся. 

— Спробуй гарячий овочевий салат, — переводжу тему розмови. — Мама його дуже добре готує, — не звертаю увагу на насуплені погляди сестри та Романа, який сидить навпроти мене. 

— Цей салат завжди розмітають зі столу найшвидше, тож поквапся, — підтримує мене тато. Він так само як і я хоче збавити напругу і спробувати посидіти як нормальна сім'я. 

— Якщо ти погодуєш мене, то спробую, — усміхається Данило. Робить безпорадний вираз обличчя і піднімає вгору зламану руку. Я насипаю в тарілку салат і годую його. 

 — Смакота! — хвалить Данило. — Я дуже люблю готувати, особливо для Марти, — з теплотою дивиться на мене. — Ольго Олексіївно, може поділитись секретом зі мною? 

— Це все заправка та правильно приготовлені овочі на грилю,  —  відповідає мама. Усміхається. Вона дуже любить, коли її хвалять. А хто ж не любить?

— Даниле, може розкажете щось про себе, бо Марта завжди така таємнича, що й навіть не обмовилась про вас, — просить мама. — Добре, що хоч привела, а то б навіть не дізналися, що в неї наречений є.

Мама наче й не образила, але в її словах я знову чую докір. Що б я не зробила — все одно не так. 

— Впевнений, що Мартуся просто не встигла про мене розповісти, — Данило одразу захищає мене. Від його «Мартуся» у Романа падає виделка зі столу. Може то випадковість, а може й ні. Але з виразу обличчя я розумію, що йому неприємно слухати Данила. 

— То чим ви займаєтесь? — перепитує Лана своїм солоденьким голосом. 

— У нас з братом сімейний деревʼяний бізнес: виготовляємо меблі, унікальні колекційні речі, індивідуальні замовлення для українського та закордонного ринків. Маємо декілька філіалів на західній Україні, — спокійно розповідає Данило, наче проводить коротку презентацію для нових клієнтів. Всі його уважно слухають. З виразу облич мами, тата, Лани, Романа розумію, що вони вражені, хоч і намагаються приховати це. —  Якщо вас ще щось цікавить, то запитуйте?

— І давно ви разом? — цікавиться Роман у Данила, але гнівний погляд спрямовує на мене. Всі прекрасно бачать це. Ні, це таки було помилкою прийти сюди і вдавати наче нічого не сталося. Бо сталося і вже ніколи не буде так, як було. 

— Не хвилюйся, Марта тобі не зраджувала зі мною, — так само спокійно відповідає Данило. І яфк йому це вдається. 

— Щось мені недобре, —  вмикає актрису сестра. — Ром, можеш вийти зі мною на вулицю, — просить Лана. Рома не поспішає відповідати. З виразу його обличчя розумію, що він злиться і нікуди не хоче йти.  

— Ланочко, може водички? — одразу схоплюється мама. З докором зиркає на Рому і той таки піднімається і виходить з сестрою.

Висне незручна пауза. 

— Їй з ним так складно, ніякої підтримки, — розчаровано зітхає мама і я не витримую. 

— То тебе не хвилює, що твоя улюблена Ланочка переспала з моїм чоловіком і завагітніла від нього? 

— Марто, Роман завжди був закоханий у Лану. Вона ж не винна, що він тобі голову морочив, — мама знову виправдовує сестру. І мене остаточно прориває.

— Це неправда! — заперечую. — Може він і негідник, але коханням між ними з Ланою і не пахне. Це тобі будь-хто скаже зі сторони.

— Марто, а тобі лише б все зіпсувати сестрі! — знову докір від мами в мою сторону.

— Мамо, а ти хоча б раз подумала про мене? Уявила собі як я почувалася, коли застала Лану з Романом! — образа змішується зі злістю і я не стримуюся. Чи не виказую їй все, що мені наболіло. — Сестра завжди псувала моє життя, а ви обидвоє дозволяли їй це робити. Постійно! 

— Марто, що ти так кажеш? — втручається тато, але це той випадок коли його слова вже не будуть мати ніякого значення. Пізно. І як би я не намагалася — налагодити стосунки з моєю сімʼєю не вийде, бо я більше не готова миритися з таким ставленням до себе. Більше не хочу так.

— Якби ти завагітніла, я б і тебе підтримала, — відповідає мама. Не звертаючи увагу на мій крик душі. Вона завжди придумує причини, щоб виправдати свою несправедливу поведінку. 

— Ти ніколи б мене не підтримала, якби я переспала з чоловіком Лани і завагітніла від нього, — моделюю ситуацію на себе. — Навіть не знаю від чого мені більше болить: від твоєї байдужості до мене чи від усвідомлення, що ти зраду сестри виправдовуєш. Ти хороша матір, правда лише для однієї дочки.

— Марто, тобі не соромно перед нареченим, — робить мені зауваження мама. А мені не соромно, бо я впевнена, що Данило зрозуміє мене і підтримає. А ще я страшно втомилася битися як риба об лід, щоб порозумітися зі своєю сім'єю. 

— Дякую за чергове нагадування, що я не улюблена донька, — моя істерика переходить в плач. І я б швидко загубилася в тому стані, якби не Данило. Він ловить мене за руку і спокійно веде у передпокій. Забирає речі і ми не прощаючись виходимо на вулицю. 

— Вибач, що втягнула тебе у це все, — продовжую плакати.

— Ніколи за таке не вибачайся. Я радий, що в складний для тебе момент був поруч і зміг підтримати, — його слова зігрівають і я горнуся до нього ще більше. Приємно відчувати себе не самотньою та в безпеці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍