Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Розділ 30

Ранок починається з приємного сюрпризу. Лев з Євою приїжджають до нас в готель. Подруга зі сльозами на очах кидається мені в обійми і ми просто сидимо деякий час ось так прилипнувши одна до одної. Між нами близькість якої в мене ніколи не було і вже не буде з Ланою і мамою. По слідах ще вчорашніх свіжих емоцій я чітко розумію, що справжня сім'я — це з тим, з ким тобі затишно і тепло за будь-яких обставин, а не з тим в кого таке саме прізвище як і в тебе і група крові.

Спускаємося на перший поверх і снідаємо у готельному ресторані всі разом. Слухаємо з Данилом коротку версію спецоперації з визволення Єви. Аж не віриться, що це все трапилось з нею насправді. Зброя, собаки, переслідування, поліція, погрози — враження наче в блокбастері побували, але головне, що її чоловіка взяли під варту і тепер подрузі нічого не загрожує. Я не питаю Єву про Лева, бо й так бачу, що їхні погляди один на одного свідчать про те, що вони більше ніж друзі. Але ж це брати Бойченки, які спочатку наламають дров, а потім прийдуть зі щиросердечним зізнанням. Я впевнена, що так і буде, просто Леву треба трішки більше часу ніж Данилу.

Після сніданку Данило з Левом з головою поринають у справи, а я з Євою влаштовуємо собі релакс-день. Записуємося у СПА на усі найпопулярніші процедури — масаж усього тіла, пілінг обличчя та шиї, бульбашковий масаж стоп і спа-комплекс процедур для волосся. На це все витрачаємо понад чотири години. Задоволені виходимо зі СПА і їдемо у свою улюблену кондитерську поповнювати запас гормонів щастя. 

— То у вас з Данилом все серйозно? — першою починає подруга. 

— Так, все серйозно, — відповідаю впевнено. За останні дні рівень моєї довіри до Данила досягнув абсолюту і якщо я раніше ще вагалася чи правильно зробила давши шанс нашим стосункам, то тепер сумнівів не має — я хочу бути з ним.

— Я рада за тебе, бо ти як ніхто інший заслуговуєш на щастя, — задумано забирає вишеньку зі шматочка тортика Єва і тягне собі в рот.

— Ти також заслуговуєш, — підводжу подругу до обговорення її стосунків з Левом.

— Зараз в мене не найвдаліший період в житті, щоб шукати нові стосунки, — не поспішає відкриватися Єва.

— Що у тебе з Левом? — питаю прямо, бо бачу, що Єва не налаштована розповідати мені все до кінця.

— Нічого особливого, — лукавить, — Ми переспали декілька разів і без претензій взаємодіємо далі. В нас ще лишилися деякі спільні справи, тож я не можу просто перестати з ним спілкуватися, — дивиться на торт, а не на мене. Все з нею ясно. 

— Лев переживав за тебе і якби не він, то хтозна-чим би все закінчилося.

— У нього були свої інтереси, тож переживав не лише за мене, — в голосі Єви відчуваю образу. 

— Впевнена, що за тебе переживав більше, — усміхаюся Єві. — Я бачила як він на тебе дивився коли ми снідали.

— І як? — цікавиться подруга. 

— Із захопленням, теплотою та ніжністю. Погодься, що для Лева це нетипово.

— Марто, якщо ти реально це все побачила в його погляді, то певне тобі твоє кохання добряче вдарило в голову, — заливається дзвінким сміхом Єва. — Вибач, але ти зовсім не знаєш Лева і я не певна, що він взагалі здатен на подібні емоції.

— Може я не так добре його знаю як ти, але саме він помирив мене з Данилом. Тож він не такий вже безнадійний сухарик яким хоче здаватися. 

На обличчі Єви бачу щире здивування, а значить я обрала правильну тактику. Хочу спробувати звести її з Левом. Не люблю лізти у чужі справи, але не можу дивитися як вони обидвоє вдають, що нічого не відчувають один до одного. Так не має бути. 

В готель повертаємося майже надвечір. Єві телефонують і вона лишається на вулиці, щоб відповісти на дзвінок, а я заходжу до середини і чекаю на подругу на диванчику у фоє. Несподівано до мене підсідає мій колишній. Я здригаюся наче спійманий в капкан кролик і намагаюся швидко встати. Не хочу лишатися з ним на одинці.

— Кудись поспішаєш? — боляче ловить мене за руку Роман і не дає піти. 

— Ти що стежив за мною? — намагаюся вивільнити руку з його захвату, але не виходить. Він стискає її ще міцніше. Це мене лякає.

— Не стежив, — задоволено шкіриться. — Мені просто пощастило, бо в цьому готелі зупинився мій клієнт. Я якраз від нього, тож маю час. 

— Відпусти, мені боляче, — прошу Романа. Той не одразу, але все ж відпускає руку.

— І мене боляче, чуєш Марто!  — нахиляється ближче до мого обличчя. Я відсувають подалі. —Боляче, бо я сильно помилився, а ти викинула мене зі свого життя як непотріб, наче я й нічого не означав для тебе. Недовго ж ти сумувала за мною, — лютує Рома.

Гнів змішаний з образою — небезпечна суміш. 

— Ром, я не можу тобі пробачити зраду, — кажу спокійно, щоб не провокувати його на агресію. — Розумієш, це та межа неповернення зайшовши за яку вороття назад немає. Тим паче Лана від тебе вагітна. Щоб там між вами і між нами не було дитина не винна ні в чому. 

— Ти навіть не спробувала мене зрозуміти, — підвищує на мене голос колишній, дорікає, в пориві емоцій кладе руку на моє оголене коліно і неприємно стискає його. — Марто, поїдьмо звідси і почнемо все спочатку. Нам же так добре було разом, —  відчайдушно просить.

Дивна поведінка Романа мене лякає, а дотики дратують. Я забираю його руку зі свого коліна і відсовуюся ще далі. Впираюся в поручні дивану. Далі вже не має куди відсуватися. Роман відчуває мій страх, тож діє впевнено. Нависає наді мною, проводить носом по моїй щоці. 

— Марто, запам'ятай, я ніколи не дам тобі розлучення, бо ти моя і так буде завжди, — шепоче на вухо погрози Роман.

Я почуваюся абсолютно безпомічною від його слів. Не знаю як реагувати. 

— Придурку, відійди від неї і більше ніколи не наближайся, — чую знайомий голос і неприємна колюча напруга всередині мене одразу розгладжується. Знаю, що Данило не дозволить мене ображати.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍