Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Глава 15: Шепіт істини

Габріель і Сапфір стояли на порозі хатини, що тепер виглядала зовсім інакше. Там, де раніше панувала простота й убогість, тепер виблискувала розкіш. Довгі бордові штори прикривали вікна, відкидаючи теплий відтінок на стіни. Колись проста піч тепер нагадувала вишуканий камін, оздоблений ліпниною, а диван, здавалося, створений для королів, вабив своєю квітковою обивкою і золотим різьбленням на ніжках.

Ліжко, що раніше ховалося за старою дерев'яною перегородкою, тепер сяяло розкішним бордовим балдахіном, а його подушки були прикрашені вишивкою золотих узорів та різнокольорових квітів. Простора кімната, наповнена приглушеним світлом, наче виринула зі снів.

— Оце так! — вигукнув Сапфір, зачарований змінами. Він зі сміхом забіг усередину й одразу стрибнув на нове розкішне ліжко. Подушки підстрибнули від удару, але не втратили своєї вишуканості.

— Що тут сталося? — запитав Габріель, оглядаючи кімнату, яка тепер здавалася не лише іншою, але й більшою.

Сапфір підняв голову, зручно вмостившись серед подушок.

— Схоже, це пов'язано з тобою. Твоя душа, Габріелю, змінюється. Ти стаєш сильнішим, мужнішим, і тепер цей закуток, що раніше був лише схованкою, перетворився на щось більше. Світ підлаштовується під твої внутрішні зміни. В ідеалі все в цьому світі мало б бути таким.

Габріель зітхнув, обводячи поглядом кімнату.

— Усе це добре, але мене більше хвилює, що сталося з картою. Ми ж користувалися нею, перш ніж усе це... — він махнув рукою, натякаючи на останні події. — Куди вона поділася?

Сапфір нахмурився.

— Коли ти й тінь впали разом, зник і твій портфель. Можливо, він тут, якщо ця кімната змінилася, — припустив він.

Габріель почав обшукувати кімнату. Його очі вихоплювали кожну деталь, кожну дрібницю в нових, витончених меблях. Його увагу привернула велика різьблена шафа, що стояла в кутку. Вона виглядала важкою й величною, наче ховала щось важливе.

Він відчинив її дверцята й побачив знайомий портфель, що лежав на полиці.

— Знайшов! — радісно вигукнув Габріель і витягнув портфель.

Сапфір підскочив з ліжка й підбіг до нього.

Габріель розкрив портфель, усередині лежав клаптик паперу — карта. Вона була такою самою, якою він її пам'ятав. Але коли він її розгорнув, його серце завмерло.

Поверх лісу та схованки, зображених на карті, проступав кривавий текст. Слова з'являлися, ніби хтось щойно їх написав:

"БРЕХНЯ".

Червоні літери тремтіли на папері, наче живі. Габріель вдихнув повітря, але горло стислося від жаху.

— Що це означає? — прошепотів Сапфір, дивлячись на карту з недовірою.

Габріель мовчав. Він дивився на слово, яке пульсувало, ніби глузуючи з нього, і не міг відірвати погляду.

Габріель мовчки розглядав карту, що лежала у нього на колінах. Букви зникли так само раптово, як і з'явилися, залишаючи за собою відчуття тривоги й невизначеності.

— Що це все означає? — порушив тишу Сапфір. Хлопчик виглядав стривоженим, його руки нервово стискали край столу.

Габріель підвів голову, зітхнув і сказав:
— Я згадав одну річ. Записку... Записку від Меліси.

Сапфір підняв брови:
— Хто така Меліса?

— Жінка, з якою я зустрівся незадовго до того, як усе це почалося, — відповів Габріель. Його погляд став далеким, ніби він намагався згадати її обличчя. — Вона дала мені записку, і там було написано: "Пітьма несправжня, її неможливо здолати. Тікай!".

— Пітьма несправжня? — Сапфір повторив слова, обережно вдивляючись у Габріеля. — Що це може означати?

— Тоді я не розумів, — зізнався Габріель. — Але тепер... Після всього, що ми бачили, думаю, вона знала правду. Вона знала, що це місце... — він зупинився, шукаючи правильне слово, — ілюзія. Брехня, створена для того, щоб заплутати нас.

Сапфір мовчав, намагаючись переварити почуте. Його очі дивилися кудись у далечінь, а руки все ще тримали край столу.

— Але як вона могла це знати? — нарешті запитав він. — Вона була тут? Чи... вона знала щось про тебе?

— Я не знаю, — тихо відповів Габріель. — Але це не єдина підказка.

Сапфір підвів голову:
— Що ти маєш на увазі?

— Карла Вайс, — серйозно відповів Габріель. — Ти чув, що вона сказала: "Все йде за планом, і скоро це закінчиться". Що це за план? І як це пов'язано з Мелісою?

Сапфір глибоко вдихнув і похитав головою:
— Ти думаєш, Карла і Меліса якось пов’язані?

— Я не знаю, але це не може бути випадковістю, — відповів Габріель. Його голос був напруженим, майже злим. — І якщо Меліса знала правду, а Карла працює над "планом", то ми просто пішки на їхній шахівниці.

Сапфір опустив голову, а його обличчя відображало змішані емоції.

— А що, якщо все це — пастка? Що, якщо ми... ніколи не знайдемо виходу?

Габріель подивився на нього з рішучістю.

— Якщо ми не знайдемо виходу, то зруйнуємо цю гру. Але поки що ми маємо боротися.

Обидва замовкли. Тиша заповнила кімнату, здавалося, поглинаючи кожен звук, навіть тріскіт дров у каміні.

Габріель ще раз глянув на карту, що лежала на столі. Вона знову показувала лише схованку посеред густого лісу. Жодних ознак небезпеки чи нових підказок. Здавалося, місце, в якому вони перебували, давало їм перепочинок після тривожних подій.

— Мабуть, час поїсти і трохи відпочити, — тихо сказав він, звертаючись до Сапфіра.

Хлопчик, який сидів у кутку, втомлено кивнув.

Габріель направився до кухні, вирішивши приготувати щось просте. Відчинивши дверцята холодильника, він зупинився вражений: полиці були вщент заповнені дорогими продуктами. Лососеве філе, червона і чорна ікра, різноманітні сири, свіжі овочі й зелень, екзотичні фрукти, яких він навіть не знав на ім'я. У морозильній камері лежали стейки яловичини, баранини і навіть кілька дорогих морепродуктів.

— Тобі це не здається дивним? — почувся голос Сапфіра, який підійшов ближче і заглянув у холодильник.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍