Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 51: Погляд з минулого

 

Вечеря була напруженою. Хоча всі сиділи за одним столом, атмосфера була наповнена непомітною, але гострою напругою. Евсун грала свою роль бездоганно — вона сміялася, ніжно дивилася на Явуза, а її голос звучав спокійно, наче все справді було ідеально.

Емір же, навпаки, ледь контролював себе. Його погляд постійно ковзав по Евсун, ловив кожен її жест, кожен рух. Він не впізнавав її. Перед ним сиділа не та дівчина, яку він знав. Не та, яку він… Він похитав головою, відганяючи небезпечні думки.

— Кохана, подай мені тарілку з м’ясом, будь ласка, — звернувся Явуз до Евсун, лагідно усміхаючись.

— Я тобі ще й накину, коханий, — відповіла вона, ще ніжніше, ще щасливіше.

Емір помітив, які вони були близькі, як їхні руки ненавмисно торкнулися, коли Евсун подавала тарілку. Йому здалося, що всередині щось обірвалося.

Він більше не міг терпіти.

Коли Евсун піднялася з-за столу й попрямувала до вбиральні, Емір негайно встав і пішов за нею.

Щойно вона вийшла в коридор, він схопив її за руку.

— Евсун… — Його голос був тихим, але рішучим.

Вона різко обернулася, їхні погляди зустрілися. На мить усе завмерло.

Серце Евсун шалено закалатало, але вона не подала виду.

Вона мовчки забрала руку.

— Що ти тут робиш? Що це все значить? — запитав він, ледве стримуючи емоції.

— Ти про що? — її голос був байдужим.

— Ти ж поїхала. Чому повернулася?

Евсун злегка посміхнулася.

— Я не питатиму в тебе дозволу, щоб повернутися.

— Ну, звичайно, — гірко промовив він.

— До речі, вітаю тебе, — сказала вона, не змінюючи виразу обличчя.

— З чим?

— У тебе народився син.

Емір стиснув губи.

— Так ось чому ти тут. Тебе це мучить.

Евсун засміялася.

— Ти справді думаєш, що я повернулася заради тебе? Не сміши мене, Еміре. Я тебе бачити не хочу.

— Тебе зачіпає це, — сказав він, придивляючись до неї. — Ти повернулася, щоб мене повернути, але знай — цього не буде. У мене є дружина, є син.

Вона знову засміялася.

— Ой, не переживай. У мене теж є чоловік, і я абсолютно щаслива.

Евсун розвернулася й пішла, залишаючи його стояти в коридорі з тими ж думками, що не давали йому спокою вже багато років.

***

Тієї ночі Емір не міг заснути.

Лежачи в темній кімнаті, він дивився в стелю, а в голові крутилися її слова, її голос, її сміх…

Вона поруч. Всього кілька кроків від нього. Але одночасно така далека.

Але ж він більше не кохав її… Правда?

***

Ранок був тихим.

Явуз поїхав на роботу, а Евсун залишилася в маєтку. Вона вийшла з дому, тихо зачинила двері й попрямувала до машини.

Емір, який уже був на ногах, бачив, як вона сіла за кермо й поїхала.

Десь глибоко всередині його роздратувало це бажання знати, куди вона їде.

Не обдумуючи, він сів у свій автомобіль і непомітно рушив слідом за нею.

Евсун доїхала до аеропорту.

Там, біля виходу з терміналу, стояв чоловік.

Селім.

Коли він побачив її, його обличчя осяяла щира усмішка.

— Евсун! — вигукнув він, розкриваючи обійми.

Вона підбігла до нього, міцно обняла.

— Селіме! Як я рада тебе бачити!

— Я теж, я так скучив!

Вони сміялися, а за кілька метрів від них у машині сидів Емір, стискаючи кермо до білоти пальців.

***

Селім і Евсун сіли в авто та поїхали на пристань.

— То ти повернулася з Англії? — запитав Селім, дивлячись на неї.

— Так.

— Чув, ти одружилася.

— Так, з Явузом. Ми дуже щасливі, — її голос був впевненим, наче це було правдою.

Селім злегка опустив погляд.

— Дуже радий за тебе.

— Ти так мені потрібен був усі ці роки… — зізналася вона.

— Чув про пана Дживана. Співчуваю.

Евсун кивнула.

— Дякую.

Вона перевела погляд на море.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍