Читати книгу - "Випадковий свідок, Мерайя Д Рок"

                Стріляли з боку парковки. Стріляли в нього, немає сумнівів – чергова куля висікла іскри з асфальту там, де він мав бути. Куди стріляти у відповідь? Малкольм озирався наволо, вишукуючи водночас і прикриття, і мішень. Та було тихо, підозріло тихо і спокійно.

                Але ж хтось в нього стріляв… Мінімум двічі – Малкольм чув звук пострілу і в момент, кол щучкою втікав з зони ураження. І потім… Але на парковці не було жодного руху… Про всяк випадок детектив відкотився ще далі убік, під прикриття стовбура дерева, що росло майже поруч із будинком. Притиснувся спиною до шершавого стовбура, глибоко вдихнув.

                - Відпочив, трясця його матері! –прошипів зі злістю, дістав з кишені мобільний. – А щоб тобі!

                Упоперек екрану тягнулася довга тріщина, від якої віялом розбігалися сотні мікро-тріщин. Екран хворобливо блимав, ніби в агонії, а потім погаснув, коли телефон видав останнє тренькання. Малкольм запхав мобільний в кишеню, відсторонено констатувавши, що зв’язку в нього більше немає. Потрібно дістатися квартири, аби викликати підмогу зі старого стаціонарного телефону.

                З парковки не доносилося більше ні звуку. Якщо стрілець і далі був там, то він відзначався чималою, мало не снайперською, терплячістю. Хоча, можливо, він вже втік… Малкольм не хотів ризикувати, приймаючи цей варіант, як істину. Перш ніж стрімголов мчати в квартиру, слід було перевірити, чи не чекає на нього куля…

                Сумка й досі висіла на плечі. Малкольм обережно висунув її з-за дерева. Ніби випадково визирнув краєчок, коли він поворухнувся. Нічого… Тоді вистромив більше. Знову жодної реакції. Він упіймав себе на думці, що, можливо, стрілець має оптику і зараз гигикає над ним із своєї засідки. Але могло бути й так, що цей стрілець просто змінює місце дислокації, аби зайти збоку.

                Далі сидіти за деревом було не можна. Малкольм глибоко вдихнув, і ривком підняв тіло з землі, покидаючи свій ненадійний сховок. Він чекав чого завгодно: кулі навздогін, погоні, якогось підступу. Але нічого не відбулося. В цілковитій, лякаючій тиші, неприродній в місті, він швидко домчав до дверей в будинок, і завмер, ховаючись за опорою навісу над входом.

                Тиша… Цілколвита… Малкольм відчував її гнітючий тиск на барабанні перетинки. Так не буває, він знав, що такої тиші не існує. Ніби всі звуки хтось вимкнув помахом руки. Тиша… І в цій тиші на нього, Джексона Малкольма, полювали…

Далі буде...

Чи вдасться Джексону алкольму виплутатися з цієї небезпечної ситуації?

Хто стріляв в нього?

І хто ж попередив детектива?

Читайте вже завтра, о 19:00!