Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Розділ 52: Шлях у невідомість

 

Селім давно приховував свої почуття до Евсун. Всі ці роки він мовчки спостерігав, як вона змінюється, як дорослішає, як проходить через біль і розчарування. Але тепер, коли вона повернулася, він більше не хотів стояти осторонь. Він був готовий боротися за неї… хоч і не знав всього, що сталося між нею та Еміром.

— Евсун, ти щаслива? — несподівано запитав він.

Евсун глянула на нього з м’якою посмішкою.

— Так, Селіме, я щаслива з Явузом, — відповіла вона, навіть не задумуючись. — А ти? Ти знайшов ту єдину, з якою хочеш провести своє життя?

Селім відвів погляд. Якби вона тільки знала… Та жінка, про яку він мріяв усі ці роки, сиділа прямо перед ним.

— Ні, я більше зосередився на навчанні, — тихо відповів він.

Здалеку за ними спостерігав Емір. Він не знав, хто такий Селім, але одразу зробив свої висновки. “Отже, вона має коханця…” — подумав він, відчуваючи, як всередині наростає злість.

Пізніше, того ж вечора

Всі розійшлися по кімнатах. Евсун вийшла на кухню попити води, коли раптом перед нею з’явився Емір. Його погляд був холодним і гострим.

— Ти завела коханця? — різко запитав він.

Евсун здивовано глянула на нього.

— Що ти несеш?

— Той чоловік… ти приїхала з ним.

Евсун зрозуміла, що він має на увазі Селіма.

— Навіть якщо б і так… тобі яка різниця? — сказала вона з усмішкою, що більше нагадувала виклик.

— Тепер мені все ясно, — процідив Емір. — Ти зрадила не тільки мене, але й свого чоловіка.

Евсун глянула на нього з презирством.

— Думай як хочеш, — кинула вона і пішла.

Емір залишився стояти, вдивляючись їй у спину. “Вона змінилася…” — подумав він. “Це вже не та Евсун, яка колись дивилася на мене закоханими очима.”

У кімнаті Явуза

Евсун зайшла до чоловіка, намагаючись забути цю розмову.

— Як ти, любий?

— Добре, а ти?

— Все гаразд. Я хотіла тобі сказати: Селім приїхав, я їздила зустрічати його в аеропорт.

Явуз насупився.

— Чому саме ти?

— Тому що він мій друг, Явузе, ти ж знаєш. Ми з ним виросли разом. Він мені як брат.

Явуз нічого не сказав, але його погляд потемнів.

Наступний вечір

Всі зібралися за столом. До них приєднався і Селім. Він сів поруч із Евсун і дружньо обняв її. Явуз напружився, його пальці стиснулися в кулак.

— Як ти, Евсун? — запитав Селім, усміхаючись.

— Чудово, — відповіла вона.

Цієї ж миті Явуз схопив її за руку і різко потягнув у бік.

— Явузе, що ти робиш? — здивувалася Евсун.

Він не відповів, просто повів її в кімнату і зачинив двері.

— Що між тобою і цим Селімом? — його голос був холодним.

— Я ж казала тобі, він мій друг!

Явуз глянув на неї з люттю.

— Ти моя дружина, Евсун. Запам’ятай це.

І раптом він силою притягнув її до себе і поцілував. Це був не ніжний поцілунок коханої людини, а грубий, владний жест власника.

— Явузе, пусти! — вона намагалася відштовхнути його, але він був сильнішим.

Його пальці стисли її зап’ястя, змушуючи скоритися.

— Ти моя… І нікому більше не належиш, — прошепотів він.

А потім просто пішов, залишивши її розбиту і знищену.

Пізніше тієї ночі

Евсун сиділа на ліжку, обіймаючи себе за плечі. Сльози стікали по її щоках.

“Я більше не можу так жити… Я не хочу бути з ним.”

Їй було боляче. Душа розривалася.

“Я повинна піти…”

Вона вирішила: як тільки випаде можливість, вона подасть на розлучення.

З цього моменту в її серці залишилася тільки одна емоція до Явуза — відраза.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍