Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Не знаю, — я правда не знала, що саме привернуло мою увагу в зображенні на його тілі. — Таке відчуття, ніби я це вже десь бачила.

Гарт уважно вдивлявся в моє напружене обличчя.

— Може, у когось із них? — Гарт кивнув у бік інших тіл, розкиданих навколо.  

Я похитала головою, намагаючись зачепити вислизаючий спогад. Чорний півмісяць, вписаний в коло. Це щось означало. Я вже бачила його раніше, не тут, не на цьому трупі, а…  

Глибокий вдих.  

Різке відчуття холоду пробігло вздовж хребта.  

Кров. Багато крові. Темна кімната. Зламаний захисний амулет на шиї Мірабель. Клинок, який стирчав з її грудей.  

А потім — рука. Чоловіча рука, що занесена для нового удару, освітлена мерехтливими відблисками лампад. Каптур приховував обличчя. Але рука… Чорнильні лінії, що зникали під рукавом. Це було там.  

Я розтулила губи, і мій голос пролунав тремтячим шепотом:  

— Я бачила це тату.  

Гарт напружився, а я… Я більше не була тут, серед трупів і запаху крові. Я знову стояла в спальні Мірабель, задихаючись від жаху, коли повітря було важким від смерті, а моє серце калатало в грудях, змушуючи вуха дзвеніти.  

— Де? — голос Гарта дістав мене крізь пелену спогадів.  

Я глянула на нього, намагаючись вирівняти дихання.  

— У ніч вбивства, — слова тиснули на горло, ніби вони були гострим уламком, що застряг там, — на вбивці.  

Його очі розширились.  

— Ти впевнена?  

Я лише мовчки кивнула. Тепер я знала, що цей символ не просто випадковий. Це був слід. Знак, який вів до тих, хто влаштував ту бійню. І це знання приносило полегшення.

Гарт підвівся, витираючи закривавлену руку об плащ.  

— Тоді нам треба з’ясувати, кому це належить.  

Я теж піднялася, відчуваючи, як серце ще гупає в грудях.  

— Так, — тихо відповіла я, але десь в грудях затріпотіла надія.

Тепер це більше не була втеча.  Тепер це була гонитва.