Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Мені довелося докласти всіх зусиль, щоб обличчя не смикнулося. Я не буду заперечувати. Не буду сперечатися. Я знав, що Арон чекає на будь-яку ознаку слабкості.

Тому лише кивнув.

— Так, командире.

Арон уважно подивився на мене, немов ще щось обдумував. Потім відвернувся.

— Вільний.

Я повернувся й вийшов із зали, зберігаючи рівну поставу. Але, щойно двері зачинилися за моєю спиною, зупинився, повільно видихаючи. Долоні боліли: мої руки досі були стиснуті в кулаки.

Я знову бачив її обличчя. Її очі, повні відчаю й боротьби. Вона не благала, не просила. Вона билася. Я мав би її ненавидіти. І я ненавидів.

Але не розумів, кого більше: її, чи себе.