Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

Але швидко повернувся, несучи чималу, заставлену наїдками тацю. Відтак Том і Золотинка сіли за стіл, і гобіти теж сіли з ними, все ще почасти здивовані, а почасти радісні: такою світлою була врода Золотинки і такими веселими та незвичними — витівки Тома. Проте обоє їхніх господарів незбагненним чином ніби виконували єдиний танок, не перепиняючи одне одного, виходячи та заходячи до покою, обходячи стіл: їжа, посуд і світло — все було впорядковано з надзвичайною швидкістю. На столі запалахкотіли жовті й білі свічки. І Том уклонився гостям:

— Вечеря готова! — мовила Золотинка; й аж тепер гобіти зауважили, що вона вдягнута у срібні шати з білим поясом, а черевички її нагадували риб’ячу луску. Тим часом Томів одяг був повністю блакитний, чисто-блакитний, наче вмиті дощем незабудки, й тільки шкарпетки він мав зелені.

Вечеря була ще краща, ніж попередня. Гобіти, заворожені Томовими словами, могли проґавити одну чи дві пори столування, проте, коли пожива з’явилася перед ними, їм здалося, що вони не їли вже цілий тиждень. Якусь часину вони не співали і майже не розмовляли, віддаючи данину смачним стравам. Але згодом їхні серця та настрій знову піднеслись, а голоси забриніли веселощами і сміхом.

Після того як усі повечеряли, Золотинка заспівала для них чимало пісень — пісень, які весело починалися на пагорбах і м’яко спадали в тишу; й у тиші тій гобіти подумки бачили стави та ріки, ширші за будь-які їм відомі, а зазирнувши в них, можна було угледіти внизу небо та зорі, схожі на затонулі у водних глибинах коштовності. Потому Золотинка вдруге побажала кожному з них на добраніч і залишила всіх біля каміна. Та цього разу Том геть не хотів спати, й він засипав гобітів запитаннями.

Виявилося, проте, що Бомбадил уже чимало знає про них, усі їхні родини та їхню історію загалом, а також про події, що відбувались у Ширі за тих часів, про які ледве чи й пам’ятали самі гобіти. Це їх уже не дивувало, а Том теж не приховував, що про більшість нещодавніх подій довідався головно від фермера Чударя, якого, вочевидь, трактував як значно поважнішу персону, ніж вони собі уявляли.

— Ступні його старі знають, що таке землиця, пальці — що таке глина, кості — що таке мудрість, а обидва його ока завжди недремні, — сказав Том.

Гості також зрозуміли, що Том якось пов’язаний із ельфами та в незбагненний спосіб отримав новину про мандри Фродо від Ґільдора.

Власне, Том знав так багато, а його запитання були такі підступні, що Фродо впіймав себе на тому, що розповідає йому про Більбо та про свої власні сподівання і страхи значно більше, ніж будь-коли розповідав Ґандальфові. Том кивав угору-вниз головою, а коли почув про Вершників, очі його спалахнули.

— А покажіть мені той коштовний Перстень! — раптом попросив він просто серед розповіді, — й Фродо, на власний подив, витяг із кишені ланцюжок і, відчепивши Перстень, подав його Томові.

Лежачи на брунатній шкірі великої Господаревої руки, Перстень ніби збільшився. Тоді Бомбадил раптом підніс його до очей і засміявся. І вдруге цього вечора, водночас звеселяючи і тривожачи, гобітам явилися його ясно-блакитні очі, які сяяли в золотому колі. Потому Том надягнув Перстень на кінчик мізинця й підніс його до свічки. Якусь мить четверо друзів не вбачали в цьому нічого дивного. Та потім аж роти повідкривали від подиву: Том і не збирався зникати!

Бомбадил знову засміявся, а тоді підкинув Перстень у повітря — і той, спалахнувши, щез. Фродо скрикнув, а Том нахилився вперед і з усмішкою віддав гобітові його коштовність.

Фродо прискіпливо і навіть із підозрою оглянув Перстень (так зазвичай роблять, забравши прикрасу, позичену шахраєві). Той не змінився чи принаймні виглядав так само і важив стільки само, як і раніше: бо Перстень завжди здавався Фродо незвично важким у його руці. Та щось спонукало гобіта перевірити Перстень. Його трохи роздратувало те, як легковажно Том повівся з річчю, яку навіть Ґандальф вважав небезпечно важливою. Фродо дочекався нагоди, коли розмова знову ввійшла у своє русло, а Том узявся розповідати нісенітну історію про борсуків і про їхні дивні стежки, а тоді надягнув Перстень.

Мері хотів було щось йому сказати, тож повернувся до нього і здригнувся, ледве стримавши зойк. Фродо зрадів (по-своєму): з його Перснем справді все гаразд, адже Мері безпорадно витріщається на його крісло і точно його не бачить. Отож, він підвівся і крадькома подався від каміна до вхідних дверей.

— Гей, там! — гукнув Том, зиркнувши в його бік видючим поглядом своїх блискучих очей. — Гей! Ходи-но сюди, Фродо, милий друже! Ти куди це тихцем так собі чвалаєш? Старий Том Бомбадил ще не зовсім сліпцюх. Ану, перстень знімай, перстень золотий свій! Твої руки й без нього гарні, ти це знаєш. Повертайся! Облиш забавки свої всі, поруч мене сідай, ну, сідай хутенько! Нам багато про що слід погомоніти, — стане ранок у дверях, як будем чинити? Том покаже добрий шлях, аби вашим ногам десь не заблудити.

Фродо засміявся (силкуючись почувати втіху) та, знявши Персня, підійшов до решти і знову сів. Том сказав, що, за його спостереженнями, завтра світитиме Сонце і ранок буде радісний, а початок мандрів — обнадійливий. Але було би добре, якби вони вирушили рано-раненько, бо погода в цих краях така, що навіть Том не брався передбачати її надовго, і часом змінюється швидше, ніж він устигає перевдягти камізельку.

— Я не знавець погоди, — сказав він, — як і будь-хто з двоногих.

За його порадою, гобіти вирішили рухатися майже просто на північ од його дому, через нижні західні схили Пагорбів: так вони могли сподіватися натрапити на Східну Дорогу за один день ходи й уникнути Курганів. Бомбадил сказав, що їм не треба боятися, а лише дбати про своє.

— Тримайтеся зеленої трави. Не потикайтеся до старого каменя чи до холодних Духів, а тим паче до їхніх осель, хіба якщо ви дужий народ і маєте серця, які ніколи не вагаються!

Це він повторив не раз, а ще порадив їм обходити кургани зі західного боку, якщо забредуть надто близько до котрогось із них. Потім Том навчив гобітів однієї співанки — на випадок, якби наступного дня підступна фортуна привела їх до небезпеки чи до труднощів.

Гей! Томе Бомбадиле! Томе Бомбадило!

Крізь води, ліс і