Читати книгу - "Літо обіймів та поцілунків, Емілія Дзвінко"

Розділ 34

Поринувши з головою в роботу мені вдається заспокоїтись, з камерою в руках я почуваюся набагато краще. Думаю, що ранкова нудота справді могла бути спровокована перевтомою. З моїм насиченим режимом роботи таке цілком можливо. Відфоткавши спочатку авторські коктейлі та салати, я переходжу до солодкого та кавового меню, яке красиво розклали в затишному залі з м'яким приглушеним світлом ламп. Як тільки я заходжу туди і вдихаю кавовий аромат, мені знову туманиться в очах. Я сідаю на диванчик, щоб перепочити декілька хвилин, а потім знову продовжую зйомку. Йду до столика із авторським фрапе і прошу баристу, щоб він для вдалого кадру посипав напій солодкими спеціями. Той згоджується допомогти. Я підбираю вдалий ракурс і роблю декілька пробних кадрів. Камера в руках стає важчою ніж була раніше, запах кави сильно дратує, але я продовжую працювати. Не люблю залишати не завершену зйомку. Знову даю команду баристі, щоб посипав напій спеціями. І як тільки той відкриває ароматну коробочку, я кривлюся. Запах кориці, гвоздики і мускатного горіха викликає в мене нудоту і запаморочення. В очах миттєво темніє і я повністю втрачаю контроль над ситуацією. 

Розплющую очі в лікарняній палаті.

— Нарешті прокинулася! — кидається до мене з обіймами Єва.

— Що ти тут робиш? — цікавлюся у подруги і повільно сідаю на ліжко. 

— Ти не пам'ятаєш що з тобою сталося? — схвильовано питає Єва. 

— Заспокойся, я все прекрасно пам'ятаю і розумію де я. Мені цікаво як ти тут опинилася.

— Мені подзвонили з ресторану і сказали, що тобі стало недобре. Мій номер був останнім кому ти дзвонила, тому вони й набрали мене. 

— Пощастило, що хоч не Данилу подзвонили, бо це був би повний капець, — зітхаю. 

— Ну, якби подзвонили Данилу, то він би вже був напівдорозі в Київ, тож в цьому були б свої плюси.

— Я не хочу хвилювати його через дрібниці. 

— Марто, ти потрапила в лікарню, тож це не така вже й дрібниця. А щоб не гадати, що з тобою сталося, краще піду і лікаря покличу, — не чекаючи моєї відповіді Єва швиденько зникає за дверми палати.

Я хвилююся страшенно. 

— Як ви себе почуваєте Марто? — запитує лікар в руках з папірцями, які вирішують мою долю. 

— Що зі мною? —  не можу більше чекати. 

— З вами все добре, — привітно відповідає. Наче й заспокоїв, але я відчуваю, що він ще не все сказав. — В найближчі місяці раджу зменшити контакти з насиченою ароматною їжею та напоями, — додає лікар.

— Я часто проводжу food-зйомки, тому нічого не можу обіцяти, — хмурюсь.

— Марто, ви вагітні і яскраві запахи можуть провокувати токсикоз. Це абсолютно нормальна реакція організму, — спокійно пояснює лікар, — Можете записатися на консультацію до нашого гінеколога. В нас дуже хороші фахівці.

—  Цього не може бути! — не слухаю, що далі мені каже лікар. Хапаюся за голову, ледь стримуюся, щоб не розпалкатись. 

— В багатьох майбутніх матерів перша реакція на новину про вагітність буває дуже емоційною, — намагається заспокоїти мене лікар. 

— І що тепер? —  ставлю дурні запитання на які б хотіла отримати розумну відповідь. Але хіба таке буває?

 — Ви можете збиратися додому, — відповідає лікар. — Я покличу вашу подругу, щоб вам допомогла.

Єва заходить в палату і без слів вгадує мій діагноз.

— Марто, вагітність — це не кінець світу, — подруга бере мене за руку.

— Кінець буде тоді, коли я розкажу Данилові, — роблю свої висновки.

— Ви впораєтесь, бо кохаєте один одного, — заспокоює мене Єва

— Кохаємо, але це не означає, що ми готові стати батьками … — приречено зітхаю. Хочу втекти від цієї ситуації. Жаль, що це неможливо зробити.

Приїжджаємо з подругою в готель і піднімаємося до себе в номер. Єва заварює мені чай і замовляє їжу. Я трішки заспокоююсь, але спокій триває лише до моменту, коли мені телефонує Данило. Вперше за весь час наших стосунків я хочу його проігнорувати. Почуваюся надто розгублено, щоб з ним спілкуватися і боюся, що він зі своєю проникливістю швидко помітить, що зі мною щось не так. 

— Марто, ти так і будеш слухати як пілікає твій мобільний, чи може все ж таки поговориш з ним? — Єва вириває мене з моїх сумнівів.

— А ти з Левом коли поговориш? — зачіпаю не надто приємну тему для Єви. 

— Я не вагітна від Лева, тож можна не поспішати.

— Ох, як ти викрутилася.

— Поговори з Данилом, — тицяє мені в руки мобільний Єва і я таки здаюся.

— Привіт! — приймаю відеовиклик від Данила. Усміхаюся, щоб не видати своє хвилювання.

— Мартусю, в тебе все добре? — цікавиться Данило. В його словах стільки турботи і тепла, що мені стає соромно за те, що я так довго не відповідала на його дзвінок. 

— Так, все добре, — насилу витискую з себе відповідь, хоч почуваюся зовсім не так.

— Ти така бліда, не захворіла часом? — хвилюється Данило.

— Чесно, все в порядку, — відповідаю і на секунду відволікаюся на подругу, яка сидить з іншого кінця дивану і легенько штовхає мене в ногу. Нагадує, щоб я сказала Данилу про вагітність. Але сьогодні я цього не зроблю, бо мені самій ще треба час, щоб усвідомити і прийняти цю новину. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍