Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

– Брунгільда, - у мене залпом вирвалось з грудей та почало в очах двоїтися з натуги, аж сам реакції такої не чекав.

– А хто ж іще? Сестра теж розпізнала заклинання в книжці. Все сходиться, - чомусь не здивувалася карга.

– Наш батько передав мольфарці книжку? Так швидко? - вразився Тарас.

– Кажу тобі, чотири дні минуло! - дивлячись брату в очі, гримнула стара, а потім лагідно звернулася до когось, хтозна кого, але точно не до нас, - Повідай, як розбити заклинання? Тобі ж відомо потаємне в мистецтві чар.

– Як зникне відьма - зніметься закляття, - Тарас на автоматі відповів, та голос в брата був якимось дивним, доволі неприродним, неначе не його.

Збагнувши хитрість баби, закипав від злості, а від обурення почали плавитись мізки. Ото карга! Ми ж так ризикували, потрапивши у прірву між світів, а видра клята об’явилася наприкінці мандрівки і вже спілкується з Аврелієм крізь нас! Що було далі - наче, як в тумані. Чув тільки голос баби десь там вдалечі. Очунявся лише від слів мольфарки: “Готуйтесь, хлопчики! Робота є у нас!” Знесилений, почав протестувати: “Яка робота? Схаменіться! Не до вас!” У мене нило тіло і гуділо в вухах, залишивши паршиве відчуття, так, нібито стара впрягла нас у якогось воза і з вітерцем каталась на ньому. “Ото вже кволі нині молоденькі хлопці. Перевелася сила за багато літ”, - баба Орися похитала головою, та зглянувшись над жалюгідним станом своїх в’язнів, взялася трохи нам допомогти.

– Веди до хати, що на Відьминій горі, - звернулася вона до дендреона, - Поквапся хлопче, я тебе не відпускаю, сьогодні ще потрібен ти мені.

– Навіщо з ним отак? Він злого не зробив, - я запитав, бо сильно стало шкода бідолахи.

– Тоді ти понесеш додому! - гримнула стара, - На плечах через ліс, а це неблизько!

– А на мітлі? Чи оберніться на сову, або на щось іще таке, крилате, - порадив нерозумний брат, розлютивши її, - До речі, а ви вмієте літати?

– Я зараз вирву з твого рота помело і полечу на цій мітлі аж до оселі! От дурень! Тільки у казках на мітлах відьми скрізь подорожують.

Хотілося як краще, а вийшло як завжди. Така важка у мене з братом доля. Макулію ми не змогли допомогти, а от собі нашкодити зуміли. Баба Орися і раніше не була взірцем добра, а тут розгнівали каргу у сто раз гірше. Ще щось поробить там на Відьминій горі - невільниками станемо у відьми. Мольфарка Христя захистила нас від зла, зробивши з мандрагори амулети. Але сестра її Орися - то це ще видра та! Навіть не факт, що амулети їй зашкодять!

Хоч дуже шкода дендреона-юнака, та зрозумів, чому стара його не відпускає. Пересуватись з ним по лісі красота - миттєво прокладе в кущах швидку дорогу. Здається то якийсь прохід в чагарниках, підеш туди і пропадеш навіки. А тут розвів гілки, і на тоб! Вже вилізли біля оселі відьми! Впізнали тин, ворота, хату, двір, які ось ніби зранку ми з залишили з Тарасом. Вони чекали на повернення гостей, що провели дві ночі у старої.

Баба Орися добре розуміла, що хатні стіни гнітять дендреонів. Вона залишила Макулія знадвору, а нас з Тарасом запросила всередину. У хаті баба нам налила зілля: “Вам, дохлики, потрібно набиратися наснаги. Підемо до Проклятого узгір’я, одну особу я провідаю в тім місці” Від варева старої ми віджили. Запал з’явився і в душі, і в тілі. Це зілля спрацювало навіть краще, ніж той узвар, що пробував в мольфарки.

– А хто живе в Проклятому узгір’ї? - у баби поцікавився Тарас, - Там ваші родичі чи може давні друзі? Навіщо маємо, ще й серед ночі, як злодії, ми пертися туди?

– То місце прокляте! Чи ти мене не чуєш? Там не живе ніхто багато сотень літ. Одна сімейка полюбляла те узгір’я, збиралися на шабаші вночі. Та зараз всі, крім однієї передохли, бо чорна магія поглинула потвор. От ту, останню я збираюсь навістити. Є дещо обсудити з давніх справ.

– Тож ми навіщо вам? - я запитав в старої, - Для охорони в лісі або чогось ще?

– Для охорони, хлопчику, для охорони! - зненацька розсміялася вона і ще сказала якось загадково, - Побачимо, як спілкування в нас піде.

Щось не хотілося мені туди іти за нею. Вночі, де чорна магія снує, шукаючи, кого б занапастити. Та ще й в узгір'я дике і з таким ім’ям… У нього в назві вже існує дурна слава! От не минеться подорож ця нам!

– Лице та руки ви оцим намажте, - баба Орися банку мазі виклала на стіл.

– Крем від загару вкрай доречний уночі, - зробив я жалюгідну спробу жартувати.

– Фу, як смердить! - поморщився Тарас, як тільки тошнотворний запах вилетів із банки.

– А ти як хтів? - всміхнулася стара, - Не може краще пахнути сеча єнота.

Почувши з чого та скажена наробила мазь, мій шлунок стисся і почав звільняти їжу. Побіг, зціпивши зуби за поріг, щоб там вдихнути свіжого повітря. Вмиг зрозумів підступний план карги - вона так хоче нас з Тарасом покарати. Віднадить різким запахом людей, та ще й вночі по лісі будемо гасати, рятуючись від різних хижаків, що будуть в хащах на єнотів чатувати. Як повернувся в хату - обімлів. Тарас намащував на себе ту мерзоту!

– Йдемо на полювання! - об’явив, не зупиняючи гидотну процедуру.

– На кого? На тебе?! - на нього гаркнув я, дивуючись який він войовитий.

– Ротяру закривай! - скомандував, неначе генерал, - Намащуй мазь! Ми йдемо полювати на Брунгільду!