Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

Розділ 25. Тріумфальне повернення

Ми знову опинилися у капищі друїдів, де бушував страшенний ураган. Переконавшись у поверненні додому, стихії вщухли і бар’єр пропав. Та дуже швидко ми пожалкували, що охорона зникла з камінців. В прогалині між постаментами стояла сердита тітка Ганна зі здоровенним буком у руці. Назарчик швидко заховався ззаду мене і звідти виглядав, піджавши хвіст. Настільки злою матір він не бачив. Напевно вперше сильно начворив.

– І як вона змогла добратись до руїнів? - я в брата тихим голосом спитав, - Вона ж у хаті поралася в справах, тому й не бачила, куди ми там пішли.

– Не знаю як, - прошепотів Тарас до мене, - але якимось чином все-таки змогла. Скоріш за все, прокралася за нами слідом.

– Не може бути! - заперечив дендреон, - Я хід закрив, коли проліз останнім.

– Урвителі, ану сюди ідіть! - покликала до себе грізно тітка.

– Ви не повірите у кого ми були! - брат намагався задобрити її серце.

– Мені розкажеш! - наче з-під землі, баба Орися виникла позаду.

Так близко коло нас з’явилася стара, що врятуватися від неї неможливо.

Від несподіванки ми всі заціпеніли, адже ніхто не бачив навіть у кошмарі такий жахливий розвиток подій! А тут насправді відбуваються страхіття! То диво навіть, що припадок не схопив! Бабу Орисю ми боялись, гірш за пекло - вона ж у гніві зовсім без гальмів! Чаклунка та мені з Тарасом показала, як чарами провчає неслухів. Стара вчепилася Макулію у вухо: “Паскуднику, ти бач, що наробив! За цю провину поквитаюся з тобою, побудеш трохи в мене в кабалі!” Хлопчина виривався і благав, щоб відпустила, мовляв, нічого злого не зробив. Та бабине закляття швидко вгамувало дендреона - піддавшись чарам, став покірний, як плазун. Нам з братом стало шкода бідолахи, тож почали просити відьму за нього. Але вона взялася верещати, стріляючи в нас блискавками із очей, щоб ми роти свої позакривали. Страхала покарати навіть гірше, ніж його за вперту схильність до бездумного свавілля.

Лякаючи зеленим відблиском смарагдів на лиці, вона почала нам виносити мізки: “То ваше щастя що Сивий Ведмідь не може відійти далеко від печери, а то на клапті розірвав би геть усіх! А дивлячись на те, які збитошні хлопці, готова теж пошматувати на куски! Чого це має жінка серед ночі сама по лісі бігти до мене? Чому повинна я читати заклинання у пошуках безмозглих гультяїв? А їм, бач, раптом закортіло в руїнах чарувати на друїдськім вівтарі!” Ми мовчки, втупившись у землю, вислуховували баби Орисі сварку і червоніли, наче буряки. Назарчик піджимав від страху хвіст і вуха, а також навіть трохи скавучав. Ото вже, певно, жалкував вовчисько, що не залишився в печері біля хати, аби спокійно там хазяйство стерегти.

– Ми ж тільки відлучились на годинку, - зібравшись з духом, виправдався я, - Навіщо треба піднімати такий галас, от начебто пропали назавжди?

– Яка годинка, бовдуре?! - заверещала баба, - Шукаємо уже четвертий день! Відчула чарами неспокій в каменях друїдів, тож тітку й привела, хай полюбується на своїх гультяїв!

– Та що ви кажете, який четвертий день? - ніяк не вірив я в старої побрехеньки, - У місці, де Аврелій заховався від усіх немає часу! Він там не існує!

І це був превеликий ляпсус з мого боку. Він міг перетворитись на фатальний. Не терпить відьма жодних заперечень, скаженна бачить в цьому неповагу, отож відразу ненормальна починає розпускати руки. Не зчувся, як отримав ляпаса від неї, а потім та карга вчепилася у вухо і заволала в нього, наче в мікрофона, карбуючи у моїх мізках кожне слово:

– У нас тут час тече і не зважає: чи є він у Аврелія, чи ні! Для вас можливо то була одна година, а ми шукали бовдурів чотири дні!

– Та зрозумів! Тихіше, бо поглохну, - від галасу аж задзвеніло у вухах, я аж почухав їх тремтячою рукою - вони палали і свербіли до болю.

– Ти, Ганно, забирай додому сина, - баба Орися відділила меншого від нас, - А цих здорованів я залишаю в себе, займуся трохи вихованням буцефалів, нехай розкажуть про Аврелія наказ.

Назарчик винувато почвалав до тітки. Від матері схопивши різок пару раз, покірно з нею повернувся до печери через прохід, який зробив Макулій у кущах. Ми втрьох залишились для мук і катування. Точніше вдвох - не варто рахувати бідака. Нещасний той уже відсьорбнув лиха, потрапивши до відьми в кабалу. Знаходячись під чарами старої, він став її покірним інструментом, втратив волю. Скажи вона йому нас мордувати - вмить обплете гілками і почне з тортурами карати. Буде виконувати відьми забаганки, дарма що не захоче, але не зможе опиратись.

Стояли ми з Тарасом і чекали, на кого першим з нас паде покара баби. Вона ж, неначе кровожерлива акула, ходила навкруги, чатуючи поживу. Від погляду прискіпливих очей в нас з братом сперло в грудях й холодило душу. Кишки давили зсередини на хребет, під саме горло підтягнувся шлунок - це від напруження зажались животи, готуючись до лютої розправи. Стара, так ніби навіть тішилася з того, томила душу, зволікаючи події. Тихенько бубоніла щось під ніс, малюючи фігури у повітрі.

“А чи казала тітка, як зустрілись, що дуже гарно виглядаєте завжди”, - пробелькотав я, намагаючись пом’якшити хоч трохи гнів у баби, може її зворушить гарний комплімент. Вона ж, неначе вже чекала дифірамбів, переключивши всю увагу на мене, спочатку зміряла холодним поглядом все тіло, а слідом розпочала інтерв’ю, буравлячи зеленими очима:

– Ну? І яка паскуда наклала закляття?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍