Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Вітаю ще раз, – промовила я й потягнулася з поцілунком до його щоки.
А що, нехай той поганець бачить, що і я цілувати можу. Щоправда… Ой, все Айлін, вгамуйся!
– Досі не можу повірити, що ви влаштували мені таке свято! – з чималим захопленням промовив Тимур, оглядаючи присутніх. – Навіть не питатиму, коли все це встигли… Дякую, пані Айлін, особливо за вашу чуйність, що попри все ви організували це.
Тимур мало не задихався від своїх емоцій, а я крадькома глипнула на Валеру. Здається трохи ніяково стало, бо ж ми то знали чия це була ідея, але не видав. Принаймні поки що, бо щось мені його прискіпливий погляд не сильно сподобався. От як існувати в одному просторі з письменниками, в чиїх головах постійно є купа ідей? Та життя, як на мінному полі! Ходи й оглядайся, хто що вигадає.
Поки я дивилась доки учасники отримували нові підказки, на мій телефон прийшло повідомлення:
“Зустрінемося ввечері?”
Підвівши погляд, я почала шукати Тимура. Той переминався з ноги на ногу позаду всіх, але біля Валери. Побачивши мене, він всміхнувся. Невпевнено, щиро і навіть якось по-дитячому…
“Тобто, ти запрошуєш мене на побачення?”
І знову подивилась на нього, як він розгубився, а потім швидко глянув на Валеру.
“Мабуть.”
Оригінально…
“Я подумаю.”
А як ти тепер на це подивишся?
Хлопці знову переглянулися й Валера одразу ж поважно пішов до автівки. Зиркнувши на мене ще разочок, Тимур послідкував за ним. Ну-ну, сподіваюсь, сьогоднішні пошуки зіб’ють його пиху. Навіть не знала, кому більше хотілося б це сказати.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець», після закриття браузера.