Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

—Не важливо, кажеш! Я схожий на іграшку?! — Микита зі злістю змахнув сльозу, що непомітно скотилася по щоці.

—Думай що хочеш, — роздратовано мовила вона. — У мене голова вже від тебе болить, занадто ти вже галасливий виявився!

Вона жодного разу так і не глянула на нього, вона боролася з раптовим бажанням взяти його за руку і ніколи не відпускати. Вона чудово знала, що для нього це дуже небезпечно – так довго перебувати поруч із нею. У цей момент машина зупинилася біля воріт будинку, де мешкає хлопець.

—Ми ще зустрінемося? — не підводячи очей, ледь чутно запитав Микита.

—Ні, це перша й остання зустріч. А тепер йди, я поспішаю. — Дженні намагалася тримати себе в руках.

—Можна я ще трохи побуду з тобою? — попросив він.

—Ні, тобі час іти, — від холоду в її голосі, волосся ставалося дибки.

—Хоч би п'ять хвилин, — благав він.

—Ні, йди. Перебувати поряд зі мною для тебе небезпечно. Ти й так зі мною довше, ніж можна було, — знервовано говорила вона.

Хлопець не хотів йти, та все таки змусив себе вийшов з машини відійшовши до воріт будинку. Машина почала рух, він рвонув за машиною, водій помітив це й повідомив їй, вона попросила зупинитися. Підбігши до машини, Шаповал відчинив двері з благанням глянув на неї.

—Залишся хоч ще трохи.

Дівчина різко виставила долоню в бік Микити й той одразу відлетів до паркану, злегка вдарившись об стіну, впав на землю. В хлопця перехопило подих від такого сильного удару, та не дивлячись на це, він повільно підвівся, Дженні перелякано дивилась на нього й часто дихала. Побачивши як Микита повільно піднімається з землі, вона похлопала по плечі водія й той рушив з місця, двері машини від різкого руху закрились. Шаповал важко дихаючи побіг за машиною, та вона не зупинялась. Через кілька метрів хлопець знесилено впав навколішки. З очей градом йшли сльози, він постійно повторював фразу: «Повернися, прошу, залишся». Через кілька хвилин він зійшов з дороги та зателефонував Андрію. Після кількох коротких гудків той відповів. Він сказав адресу, де знаходився. Андрій приїхав до нього через п'ятнадцять хвилин. На той час хлопець трохи заспокоївся, але опухлі очі від сліз видавали його.

***

Микита відчинив двері квартири та пройшов у коридор, Андрій зайшов слідом за ним. Роззувшись, хлопці попрямували до вітальні. Микита стомлено впав на диван, Андрій сів у крісло, що стояло поруч.

—Ну, розказуй, що сталося? Чого розкис?

—Це був лише спір. Розумієш? Вона просто посперечалася на мене, бо їй було нудно, — безбарвним голосом говорив Шаповал, байдужим поглядом дивлячись в одну точку.

—Вона зовсім страх втратила? А ти чого нюні розпустив? — розсердився Андрій.

—Не знаю. Я хотів, аби вона залишилася. Хоч ненадовго. Хоч би на п'ять хвилин, але вона поїхала. Я біг за нею, а вона не зупинилася, — Микита, упираючись ліктями в коліна, затулив обличчя руками.

—Та ти здурів? Нафіга ти побіг за нею? Зовсім розум втратив? — приголомшено дивився хлопець на друга.

—Напевно втратив. Коли вона була поряд, мені було спокійно з нею. У неї приємний голос: такий м'який, ніжний, — прибравши руки від обличчя, втомлено промовив він.

—Ти ще скажи, що закохався у неї! Не смій! Тільки не до неї! Чуєш? — кричав на нього Андрій.

—А якщо закохався? — Микита зі сльозами на очах глянув на Андрія. Той аж закашлявся від такого виду, в голові не влягало; Микита, як і Андрій, постійно приділяли весь свій вільний час роботі. Вони обидва жили музикою. Але, подивившись на друга, Андрій намагався зрозуміти, чим вона змогла зачепити Микиту.

—Спочатку Катя з цим Шевчуком, тепер ти з цією дівчиною. Якщо ти справді закохався, то, хлопче, ти влип. Причому, конкретно. Шкода мені тебе, адже ти їй не потрібен. Забудь ти про неї. Добром це точно не закінчиться, — зі співчуттям промовив хлопець, важко зітхнувши.

—Я просто хочу бути комусь потрібен. Хочу, щоб поряд була людина, якій я зможу подарувати своє кохання, турботу і щоб це було взаємно, — тихо говорив Микита, дивлячись в підлогу.

—Спішу тебе засмутити — у житті все по-іншому.

—Знаю, але я дуже хочу і сподіваюся, що зможу зустріти свою людину.

—Гаразд, вже пізно. Тобі треба відпочити, завтра важливий захід, тож пішли спати. — Андрій підвівся з крісла дивлячись на друга згори вниз.

—Так, ти маєш рацію, треба сьогодні добре відпочити, — Микита теж підвівся і попрямував на кухню попити води.

—Я лишусь у тебе, — навздогін крикнув Андрій. — Про всяк випадок, — тихо додав хлопець.

—Добре, де гостьова кімната, ти знаєш, приємних снів, — почулося з кухні.

*****

За столом сиділа дівчина, перед нею стояла чашка з чаєм, її погляд був спрямований на вигляд за вікном. Коли перед нею з'явився напарник, вона ніяк не відреагувала на це. Усі її думки були зайняті однією людиною.

—Ну як пройшла зустріч? — хлопець спробував привернути увагу дівчини, але, не отримавши у відповідь жодної реакції, він узяв чашку і зробив ковток гарячого напою. — Мм, фруктовий, мій улюблений.