Читати книгу - "Танець МечІв , Arachne "

— Залишається одне питання, — сказав він твердо, дивлячись на Дзуйхо та Інугамі. — Де відбудеться їхня зустріч перед битвою? Саме туди нам потрібно вирушити за день до бою та спробувати примирити їх. Якщо ми матимемо шанс звернутися до них, як до рівних, то це буде наш останній дар цим великим воїнам.

Він зробив паузу, його погляд був серйозним.

— Але для цього нам треба буде розкрити себе. Показати, що ми не просто люди, а духи мечів, втілені для цієї місії. Ми повинні бути готовими до того, що вони пізнають правду.

Дзуйхо та Інугамі Куроші переглянулися, розуміючи, що така зустріч змінить усе. Вони чудово знали своїх господарів, знали їхню силу, гордість і впертість. Але вони також розуміли, що зможуть достукатися до їхніх сердець, якщо говорити відкрито.

Дзуйхо першим порушив мовчання, його погляд був спрямований на Мурасаме.

— Кенсін… Мій господар та його військо завжди збиралися перед битвою на священній землі Каванакадзіма, на рівнинах, де проходило кілька вирішальних зустрічей. Це місце було не лише полем бою, а й святинею для нього. Там він знаходив сили перед битвою, молячись за захист і перемогу.

Інугамі Куроші кивнув, доповнюючи слова Дзуйхо.

— А Сінген і його військо завжди збиралися на тій самій рівнині. Для мого господаря Каванакадзіма також була не просто полем, а й символом. Він вважав її місцем, де доля визначає, хто має рацію. Сінґен вірив, що кожного разу, коли вони зустрічалися на Каванакадзімі, він доводив, що його шлях до світу є єдиним вірним.

Фудзісане уважно слухав, його погляд висловлював глибоке розуміння і повагу до цих великих полководців.

— Отже, це місце стало для них святим полем, символом їхньої боротьби та їхнього прагнення до істини, — сказав він. — Якщо там і є шанс примирити їхні душі, то це справді священне місце.

Масамуне кивнув, усвідомлюючи, що їхня місія тепер мала ще глибший зміст. Каванакадзіма — місце, просочене кров'ю та честю, стане останнім випробуванням для їхньої місії.

— Тоді ми вирушимо на Каванакадзіму, — сказав він твердо. — Ми маємо прибути туди за день до бою та знайти спосіб відкрити їм істину. Ми покажемо їм, що їхня боротьба, їхнє прагнення до перемоги та справедливості — це не просто боротьба за владу, а й символ того, що їхні душі можуть досягти спокою.

Мурасаме, відчуваючи силу моменту, сказав:

— Ми розкриємо себе, і нехай вони дізнаються, що духи їхніх мечів розмовляють із ними. Якщо вони зрозуміють, що ми – це втілення їхньої сили та честі, вони зможуть побачити один одного в новому світлі.

Дзуйхо посміхнувся, його погляд висловлював глибоку віру через примирення.

— Кенсін завжди був людиною, яка шукає правду. Якщо він зрозуміє, що маємо єдину мету, він слухатиме. Ми пройдемо шлях, який він завжди вважав за своє, і покажемо, що навіть у вічних ворогів може бути шлях до світу.

Інугами Куроші, схрестивши руки на грудях, кивнув, його голос був спокійний і впевнений:

— Сінґен теж. Якщо і він побачить нас, він зрозуміє, що честь і братерство можуть бути сильнішими за ворожнечу. Наші мечі стали живими, щоб врятувати не лише їхній світ, а й їхні душі. Це буде гідним завершенням нашої місії.

Масамуне уважно подивився на кожного з них і сказав:

— Тоді вирушаємо. Ми прибудемо на Каванакадзіму і покажемо цим великим душам, що їхня справжня спадщина — це не вічний бій, а світ, який можна знайти лише через взаємну повагу. Ми — духи їхніх мечів, і покажемо їм шлях до спокою.

Юнаки, наповнені рішучістю та ясною метою, знали, що тепер їхня місія буде завершена лише тоді, коли ці дві великі душі знайдуть спокій.

Вони встали разом, оточені вихором рожевих пелюсток сакури, і спрямували свої погляди на обрій, де на них чекала остання місія. Їхні кільця засвітилися рожево-золотим світлом, і вихор, набираючи сили, переніс їх крізь простір і час на священну землю, де Такеда Сінген та Весугі Кенсін мали зустрітися для своєї вирішальної битви.

Коли вихор сакури розвіявся, юнаки опинилися на рівнині Каванакадзіма, знаменитому полі, оточеному горами, річками та квітучими деревами, готовим стати свідком нового розділу в історії цих великих воєначальників. Каванакадзіма сяяла ранковим світлом, і її краса була спокійною та величною. Пейзаж відкривався простором зелених лук, на яких, як у мозаїці, розташовувалися табори двох великих армій, розділених широкою річкою.

Річка Тикумагава текла, як природна межа між двома таборами, її прозорі води блищали в променях сонця, що сходить. По обидва боки річки виднілися сотні наметів - чітко організований табір Сінгена і скромніший, але не менш вражаючий табір Кенсіна.

Табір Такеда Сінгена був розташований на східній стороні рівнини. Намети його війська розташовувалися з чітким порядком та дисципліною, як справжнє відображення його характеру. Великий центральний намет височіла над іншими, позначаючи місце полководця, оточеного вірними воїнами та прапорами його роду. Яскраво-червоні прапори з гербом клану Такеда — чорним вітряним знаком, що вказує на стрімкість і силу, гордо майоріли на вітрі, нагадуючи всім про присутність одного з наймогутніших дайме.

Навколо табору ходили його солдати — загартовані воїни, одягнені в обладунки, на яких уже виднілися сліди безлічі боїв. Їхні обличчя були спокійні і сповнені рішучості, кожен із них знав свою роль в армії Сінгена. Воїни репетирували бойові рухи, відпрацьовували свої позиції та знаряддя, готуючись до наступного дня, який міг стати для них вирішальним. Дисципліна і порядок лунали в повітрі, і кожен крок, кожен помах меча був сповнений зосередженості та вірності своєму лідерові.

Такеда Сінген, величний і спокійний, стояв біля свого намету, спостерігаючи за своїми воїнами. Його обладунки були майстерно прикрашені символами його роду та давніх божеств, символізуючи його зв'язок із духами та його силу як воїна. У його погляді читалася мудрість, а його постава вселяла повагу та довіру. Сінген був схожий на величного тигра, готового до ривка, але зберігає спокій перед бурею.