Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

— Хто ви?! Де я? — її голос був слабкий та хриплий, але видно, що вона намагалась вкласти в нього якомога більше внутрішньої сили.

Вона Щит. Тоді це все пояснює – як вона вижила в швидкій і дуже холодній річці.

— Гей-гей, потихше, — я підняв руки і паралельно зупинив Лерона, що повільно підходив до дівчини з-за спини. — Я тебе витягнув з води, взагалі-то. Не маю звички набивати собі в вороги гарних дівчат.

Хватка послабилась. Здається, дівчина почала усвідомлювати, що це не мене вона хоче вбити першим ділом по прокиданню. Вона озирнулась, окинула поглядом ошелешеного Лерона, побачила неподалік Фолька і Ройса. Повільним рухом, я відвів кинджал від свого горла: як би не віджартовувався, але хто зна, що їй в голову збреде.

— Ти врятував мене? — вона задала питання та впилась в мене непорушним поглядом. Я кивнув.

Дівчина різко піднялась та протягнула мені руку. Така швидка. Я прийняв допомогу і вже за мить стояв поруч з нею. Поки лежав, вона здавалась вищою, а зараз ледь дотягала до мого плеча. Я аж замилувався, коли зі сторони галявини здійнявся черговий стогін Ройса. Незнайомка обернулась на звук і повернула зацікавлений погляд до мене.

— Це твій друг?

 — Брат, — кивнув я вже серйозно. Кожного з них — Фолька, Ройса, Лерона, — я вважав своїм братом. — Його поранили в бою.

Дівчина кивнула і в її очах я помітив співчуття. Вона сама ще ледь стоїть на ногах, губи сині і сухі від зневоднення, а вже дивиться так, наче допомога треба всім навколо, окрім неї.

Це дратує. І захоплює.

Незнайомка впилась в мене поглядом темних очей, неначе вивчаючи. Було видно, що вона думає, але не ясно — про що. Раптом, вона розвернулась і швидким кроком пішла в сторону Ройса.

— Гей, зачекай… що ти?...

Я підбіг слідом за нею, коли дівчина вже опустилась на коліна перед знепритомнілим чоловіком. Ройс спромігся лише підняти одну повіку і провести поглядом дивну дівчину. В гарному здоровʼї він би відтяв їй руку ще до того, як вона встигла б протягнути її. А зараз вона водить долонями по чорному обладунку мечника і той навіть не зважає.

— Давно це трапилось? — питає вона рівним голосом.

— Три дні, — хрпило відповідає Фольк. Не думаю, що він сам розуміє, навіщо їй ця інформація.

Дівчина кивнула і приклала долоні до сірої різаної рани на грудях Ройса, що до цього була прикрита змоченими у відварі Лерона ганчірками. Вона закрила очі і почала нашіптувати якісь слова, а вже за мить — від її рук та грудей Ройса до нас потягнулось світло. Від одного погляду на нього стало тепло, але мій шок був занадто сильним, щоб якось реагувати. Фольк примружився та прикрив очі рукою, але вже за декілька хвилин світло розвіялось.

— Що ти зробила?.. — лиш і встиг спитати Лерон, перед тим як дівчина, немов мішок картоплі, впала поруч з Ройсом і вони обидвоє задихали в такт.

Рівно.

Всі ми троє дивились на цю дивну і магічну картину. Ще декілька хвилин тому блідо-сірий Ройс лежав і видихав останнє повітря з легень. Зараз же здавалось, що він просто спить: шкіра була ще блідою, але вже не мертвотно-сірою, а судини не просвічували крізь неї нездоровою синню.

Лерон і Фольк з полегшенням дивились на Ройса, хоча і не розуміли, що зробила таємнича незнайомка. А я дивився на неї, перехоплюючи її слабкий і скаламучений погляд.

— Як тебе звати?

— Кая, — ледь чутно відповіла вона і остаточно зомліла.