Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

22. МІлФА

«Моїй зірці. Кохаю завжди».

Він навмисне знайшов лупу в одному з мережевих магазинчиків, забитих китайським крамом. Не втримався і прямо там прочитав напис на звороті підвіски. І прямо там мало не підстрибнув до стелі від радості.

Кохаю.

Це було її перше «кохаю»! Досі вона говорила про свої почуття тільки дотиками, розмитими фразами про те, як скучила чи як хоче до нього.

Ян радів цьому «кохаю», але воно все одно було для нього короткочасною втіхою — як останній ковток води перед шибеницею чи останнє здійснене бажання перед електричним стільцем. Після цього «кохаю» мав настати кінець.

Він намагався не думати про розлуку. Зосередився на роботі. Репетиції, переїзди, концерти, радіоефіри й інтерв’ю в кожному місті туру… Не залишалося часу на повноцінний сон і відпочинок, не кажучи вже про муки серця.

Доводилося викроювати хвилини, щоб почути голос Стефанії у телефонній слухавці. Телефонував перед кожним концертом.

— Концерт пройде на ура, я впевнена, — щоразу казала вона. — Кайфуй, але бережи горло.

Іноді формулювання були іншими, але зміст залишався тим самим. Стефанія у нього вірила. А коли в людину вірять, їй простіше відрощувати крила.

Ян хотів би телефонувати їй також після концертів, але не наважувався — о такій пізній годині вона могла бути у своєму ліжку, поруч з Володимиром (яким гострим ножем різала ця думка!). Натомість він писав їй довге-довге текстове повідомлення або записував голосове — розповідав у деталях про концерт. Стефанія завжди одразу читала чи слухала повідомлення. Отже, чекала. Ян радів і кілька разів перечитував її лаконічні відповіді, що були здебільшого в дусі: «Молодець, ти впорався, чекаю».

Це був тільки перший етап туру. До середини листопада проходили концерти у вісьмох обласних центрах заходу України, після чого Ян мав повернутися до Києва — на період зимових свят у нього було заплановано по три-чотири виступи на тиждень. У середині січня тур мав продовжитися. Центр, північ, південь, схід… Майже всі концерти були розплановані. В кінці березня з розмахом у Києві мав пройти фінальний концерт туру.

— Уявляєш, Роман поставив мені фінальний концерт якраз на твій день народження, — розповідав Ян Стефанії. — Коли б ти не поїхала і в цей час була в Україні, прийшла б? Я знову міг би бути з тобою у твій день народження…

— Не треба фантазувати. Не треба, Яне, — сумно відповідала вона.

Перед тим, як покинути кожне нове місто, він купував їй подарунок — щось пов’язане з музикою чи поезією. Збірка віршів якогось популярного луцького поета, вінтажна губна гармоніка з ужгородської барахолки, м’який кіт-саксофоніст від івано-франківського іграшкового бренду, чашка, розмальована нотами, з Чернівців, а з Рівного — футболка з малюнком платівки… Розумів: Стефанія навряд чи зможе користуватися цими речами, швидше за все сховає їй в темному місці, в темній коробці. Однак для нього важливо було подарувати їй ці дрібнички. Важливо.

— Сьогодні останній концерт першої частини мого туру, — сказав він, вже спітнілий і захеканий, зі сцени у Хмельницькому. — Я хочу подякувати усім-усім, хто прийшов сьогодні й хто приходив на мої концерти. Я дякую моїй команді, дякую людям, які допомогли запалити зірку Яна Нуара…

Йому хотілося б і цей виступ присвятити Стефанії. Кожен свій вихід на сцену хотілося присвятити їй. І життя — теж.

Звісно ж, не міг. Тому до кожної подяки подумки додавав: «І тобі, Стефаніє».

Після завершення концерту вони з командою планували випити по келиху ігристого. За лаштунками Ян очікував побачити радощі, почути привітання. Роздавши останні повітряні поцілунки, він залетів за куліси весь спінений і усміхнений. Концерт був позаду, а це означало, що вже скоро він повернеться до Києва, до Стефанії…

— А де ігристе? — Ян завмер посеред гнітючої тиші залаштунків.

Звукорежисер, хлопці-музиканти та інші технічні працівники були веселими, але якимись… розгубленими. А от Таня й Оля, насупивши брови, дивилися в один телефон. Підняли на нього очі одночасно і майже синхронно зітхнули.

— Що трапилося? — прошепотів він, намагаючись спіймати серце, що покотилося у п'яти.

— Сам дивися.

Таня підійшла і ткнула йому смартфон. Ян глянув на екран, а серце не те що в п'яти, а по підлозі покотилося.

— Трясця.

То було їхнє зі Стефанією фото на якомусь новинному сайті. Біля його дому. Зроблене ще навесні. Зроблене здалеку — крім них двох, у кадр потрапили заквітчані вишні, що росли біля під'їзду. На фото він поправляв шалик на шиї Стефанії й цілував її. Насправді то був короткий поцілунок у щоку, але з віддалі в півтемряві важко було роздивитися. Проте обличчя їхні, на диво, вийшли достатньо чіткими.

Ян пам'ятав той день. Вони ніколи не дозволяли собі проявів почуттів на вулиці. Однак тоді Стефанія забула у нього свій шалик, а він вибіг за нею на вулицю, догнав, щоб віддати. І дозволив собі швидкий поцілунок у щоку. Ото й усе. Хто ж міг так вчасно опинитися поруч, сфотографувати і оприлюднити знімок через пів року?..

— Новинні сайти вже розтиражували, у соцмережах аврал. — Таня зітхнула. — Це опублікували годину тому, але всі гудуть… У свій інстаграм і тікток не зазирай, там капець повний.

Він заплющив очі, прошепотів:

— Що пишуть?

— Чого тільки не пишуть. Поливають брудом Стефанію. Тебе… Іронізують, що гарно влаштувався. Глузують про те, що підчепив мілфу…

— Дідько.

Ян відвернувся і голосно, смачно вилаявся. Кинувся шукати свій телефон, щоб набрати Стефанію.

***

Час без нього тягнувся нескінченно довго. Стефанія завантажила себе роботою, а в кожну вільну хвилину тільки те й робила, що слухала його й дивилася на нього. Після кожного Янового концерту соцмережі були переповнені глядацькими відео. Вона гортала їх, милувалася ним і шкодувала, що не може бути в залі щоразу, як він виступає.

Крім думок про Яна, в неї була ще одна місія — підготуватися до Лондона. Потрібно було знайти школу для Солі, квартиру, владнати візові питання… А найбільш болісним моментом була покупка квитків. Коли на електронну пошту прийшли куплені квитки на рейс Варшава — Лондон, а з банківської картки списало кошти, її серце стислося. Вона справді їде. Це крапка. Скоро.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍