Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Моро дістав з кишені білу баночку. Він демонстративно потряс її.

— Вчора закінчились, Нора сказала, що буде розбиратись з мої лікарем чи варто перестати їх пити. Але рецепт на пігулки не подовжила. Я не пив сьогодні.

— Як самопочуття?

— Я не знаю. Галюцинацій немає, навіть ніби краще без них. Але я точно не можу сказати, оскільки мені немає часу на це все.

— Значить дійсно це не шизофренія, — ствердив Лорі, — Я переговорив з твоїми лікарями, вони не хотіли щоб ти ставив пластини, доки самі тебе не обстежать. Але враховуючи обставини. 

— Що мені потрібно робити?

— Для початку підписати згоду на операцію. Далі я тебе перевірю на аурометрі. Підготую до операції і проведу її. 

— Лорі, — тремтячим голосом сказав Алекс, — друже. Якщо я… Якщо мої діти… Якщо хтось з них під час моєї операції… чи не міг би ти…

— Я не порушу медичний кодекс, Алекс. Я тебе люблю і знаю наскільки тобі важко, проте, — перебив Лорі і зітхнув. 

Моро ковтнув сльози і хитнув головою. Хіба він не розуміє? 

Рей міцно спав і не рухався. Перед оглядом Лорі, Моро вирішив ще раз піти до Ліри. Його руки чесались від бажання обійняти дівчинку. Алекс торкнувся рукою до скла, через яке спостерігав за дитиною. Він знав, як то страшно помирати на одинці. 

— “Я тебе люблю, сонечко. Я буду боротись. Не бійся.” — і жестами, і словами проговорив інженер і вийшов з корпусу аїдовців.

Переходячи двір, Моро засунув руки в кишені і не одразу почув, що хтось його кличе.

— Алексу! — ще раз хтось крикнув.

Інженер повернувся і побачив що на нього біжить, задихаючись, знайомий у бежевому костюмі. Ґудзик вже був інший, металевий, синюватий, він не підходив під матеріал і колір піджака.

— Мельник, кидай палити, втрачаєш форму, — беземоційно сказав інженер.

— В мене ноги коротші за твої. Хух, почекай хвилинку, — мер перевів подих і порівнявся з Моро, — Що у вас тут? 

— Нічого, потихеньку, — пожав плечима чоловік.

— Та розкажи мені. Думаєш, я нічого не знаю. Дітки як? Тебе до операції готують. До якої, якщо не тайна.

— Не тайна, для вас, шановний мер, — відповів Моро і коротко пояснив для чого йому потрібна операція по вживленню пластин.

— Ти що? З глузду з'їхав? — шокувався Мельник, — Ти не розумієш, що це може бути пастка? Боги і так далеко зайшли, не можна під їх співи танцювати. Я вже знаю, що Вероніка не претендує на дітей і навіть на гроші, бо для того треба щось робити.  Вона ніби не збирається повертатись.

— Якщо я знову переживу той день, його можна буде скопіювати і передивитись. Можливо щось там є, що я упустив. До того ж, я збираюсь викликати перехід, щоб зустрітись з Аїдом. 

— Дурень! Твоє око, він змусив тебе…

— Він врятував мене, — рявкнув інженер.

— Давай знайдемо інший спосіб їх вивчати. Ти перший випадок, коли після зустрічі з Богом повернувся з Царства додому. А якщо він передумає? Алекс, не варто того робити. Може варто підключити алхімію, астрологію, торологію, щоб вивчити їх?

— Ще невідомо, хто кого вивчає, — тихо собі під ніс сказав Моро.

— Так в чому проблема? — обурено запитав Мельник і насупив совині брови.

Алекс різко зупинився і повернувся до співрозмовника.

— В тому, що вони нас вивчають разом, а ми їх по окремо. І нам нема з ким об’єднатись. 

— Що ти маєш на увазі? — не зрозумів мер і, недочекаючись відповіді, продовжив, — Ти хочеш так відкупити Ліру. Але ж, Алекс, то може бути пастка…

Моро нічого не відповів. На нього чекав Лорі.

Операція мала проходити вже за пів години. Алекс лежав в передопераційній і чекав. Він давно вже відвик від цього положення пілігрима-пацієнта. Руки забули голки, тіло забуло лікарняний одяг і відчувало себе ніяково. Пам’ять знущалась над Алексом і заблокувала усі спогади з дитинства, щоб чоловік все відчував як в перший раз.

 Асистентка не розуміла сенсу цієї операції, проте зайвих питань не ставила. Анестезіолог зазначив, що аура стабільна і Лорі розпочав перший етап операції.

— До зустрічі, друже, — на прощання сказав він інженеру і наказав ввести наркоз. 

Деванс не хвилювався. Для нього це був звичайний день і його аніяк не турбувало, що під хірургічним лезом лежав його давній друг. І це було єдиною правильною позицією на думку Лорі. Він так само оперував сина. Вміння абстрагуватись від особистого під час роботи робило з Лорі Деванса незамінного лікаря. З-під хірургічного вбрання виднілись тільки гарні блискучі очі, наповненні азартом і зосередженістю. 

— Ми вживляємо такі самі пластини як пілігримам? — уточнила асистентка.

— Угу, — погодився Лорі.

— Ця якийсь новий метод лікування шизофренії?

— Ні, — протягнув чоловік і завершив другий етап, — Я вставлю пластини, а далі сама.

Всі в операційній мовчали. Аж поки операція не завершилась ніхто не говорив зайвого слова. За годину все закінчилось і Алекса повезли відходити від наркозу у палату Рея. На щастя хлопчик все ще спав.