Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Розділ 29. Тім. Я – цілитель!

Як же підбішувала поведінка Валєри. Думає, наче яке всесильне. Навіть взяло й відправило повідомлення. Звісно, я не проти й можливо, без нього не зважився б на такий крок взагалі, але навіть не розмовляючи, якимось чином ми з Айлін опиняємося разом. Тому проблеми в цьому взагалі не бачив. Та й навіть просто переписуватися з нею було круто. Вже стільки всього встигли обговорити… 

Навіть вперше у своєму житті за краще обрав поговорити з Айлін, ніж повертатися до своїх Клінтона та Лінди. А там вже все серйозно. Наречений за день до весілля згорів на сонці й виглядає як пуделі, що линяють восени. Геть шкіра шматочками відпадає. І ніби вже й знайшов якийсь спосіб, як цьому зарадити, але тут наречена випадково пошкодила ногу. Ось тобі й клуб несподіваних обставин. 

Одним словом, ще багатенько пригод на їх голови випаде, але мені потрібна була підказка. Принаймні, аби трішки відволіктися від реального світу. А то геть від рук відбився. Може ще й соціалізуюся та друзів знайду… Ех, геть себе не впізнаю – постійно десь тиняюся з Валєрою, ходжу на побачення, борюся зі страхами, говорю з іншими людьми. Здурів, коротче. 

Цей острів на мене дуже погано впливає. От на минулому побіг взяти участь в конкурсі, повернувся писати й так по колу. І немає тобі жодного зайвого спілкування. А який результат то… перемога. До того ж вона мені навіть принесла якісь плоди. Лиш зараз, але від того вони й солодші. Хтозна, може про мене тепер говоритимуть всі й замість того, щоб першим впізнавати Валєру, руку потиснути підійдуть до мене. 

Уявляю, як на вулиці зустріну першого фаната своєї творчості. Думаю, настільки буде затятим, що не відходитиме від мене ні на крок. Може навіть доведеться охоронця найняти, бо я то буду славнозвісним письменником Тимуром Краковцем. А той такий хопсь і каже, що хоче втілити мою книгу наяву. Нехай він буде відомим мільярдером і побудує той славнозвісний дім мрій. Думаю, це буде реально, хоч і книга була легким фентезі. Зараз чого лишень не зробиш за допомогою технологій…

Але лишень якщо мова не йде про кіз. О, то було цікаво… Підозрюю, що це справа рук Каріма. Кілька разів бачив у нього то сорочку з козою, то футболку таку ж, то навіть картинку тваринки на чохлі телефона. Але знаючи Айлін, вона й не на таке здатна. Та й цілком могла надихнутися Карімом. А тому явно було легко підготувати наше завданнячко. З такою любов’ю до кіз, він явно розумів їх і зміг знайти підхід. Але не ми…

Ця пригодка поки в мене посідає перше місце в уявному топ-листі. Спершу скакав, як так коза по полю, поруч з ними й так добре мені ще ніколи не було. Почувався немов зі своїми. Так-так, лиш з козами зміг відкрити таке відчуття. Ось такі залаштунки славнозвісного письменника Тимура Краковця. 

– Валєро! – нарешті помітив наш колір серед біло-зеленого царства й помчав до Валєрчика. – Он в тієї…

А після цих слів почалося… Ще ніколи не було водночас так весело й лячно. Якби не все це, то позловтішався б над Валєркою, але з одного боку було його жаль, а з іншого мав свою місію нездійсненну. Підганяє, злиться на мене, але сам геть не розуміє, що й підступитися до бойової кози – завдання не з простих. Вона то сюди, то туди, а справі не допоможе, якщо обоє опинимося під її копитами. 

Але, опля, і я на її спині. З нагоди того, що ми на території Туреччини, в голову лізуть думки, що я якась там полонянка й мене викрадає турок. Але сумніваюся, що в історії були подібні випадки, здійснені саме на козі. Про віслюка ще розумію, але цю упертюху не взяв би в якості транспорту нізащо. Воно ж ненормальне! Так і хоче прибити нас. От Карім, от Озкан… я їм це запам’ятаю. Бачив же цю парочку разом, явно самі цидулки розкладали. 

 – Є! Валєро! Є! – нарешті заверещав, гордо піднявши над головою руку з папірчиком, обгорнутим фіолетовою стрічкою. 

Але зарано радів, бо коза розізлилася й затято продовжувала атакувати Валєру. Я ж бо, абсолютно того не хотівши й щиро співпереживаючи Валєрі…просто відійшов на кілька кроків, щоб вони мене не зачепили. А що? Здоров’я понад усе. Хоч Валєрці й дісталося, але буде розуміти, як мені було на попередньому острові, коли він такі оказії влаштовував суто для мене.

Довгі хвилини не знав, на кого переводити погляд. Неначе спостерігав за бійцями на рингу. Товчуть одне одного, як скажені. Навіть не скажеш, хто перемагає. Але ось коза падає, як підкошена й Валєра нарешті підіймається на ноги. І ні, Тимурчик Краковець не міг бути раціональним. З якогось дива мені в цей момент більше було жаль козу? Правда, вона таки звелася на свої копитця й була не проти продовжити Кульбабці масаж, тож таки поспішили до машини. Ох, дісталося ж побратиму по нещастю…

Всю дорогу Валєрчик їхав геть понурий. Потовкла його ця коза немало. Болить же, мабуть, бідненькому. Проте з іншого боку – це ж цікавий досвід. Хіба він не шукає повсюди екстриму для своїх творінь? От і знайшов. Проте все ж, жаль його неабияк. Тепер до щоки додасться ще купа синців і це якщо пощастить. Чесно, а не хочеться втрачати такого чудового напарника, бо того заберуть до лікарні. Реально, він вже другу цидулку мало не зубами вигриз. От хто ще з наших на таке здатний? 

Біля готелю, Валєра прискорився, притримуючись за спину й швидко зник у своїй кімнаті. Я ж швиденько заскочив у душ і побіг до Мехмета з перекладачем. Хоч щось сьогодні зроблю, що б було гідною подякою. 

– Та хто тебе взагалі на кухню поставив?! Як так можна не розуміти, що це за трава! – мало не кричав на бідненького то кухаря, то офіціанта. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍