Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Я ж йому по-людськи перекладав. Записував інгредієнти спеціальної бабусиною знеболювальної та загоювальної мазі туди лишень десять хвилин і заради чого? Щоб той просто вирячився в екран і нічогісінько не зрозумів. Жодного слова. Хоча…

Капець. Та я ж бо поспішав і мало не кожне слово Т9 виправив на якесь інше. Навіть не перечитував у поспіху. Ааа. Ось чому не пишу книги на телефоні. 

– А так? – запитав українською, хоч і розумів, що той як і раніше мене не розуміє. 

– Ve şanslısın – bunların hepsi mutfağımızda var. Bekle, şimdi getireceğim¹, – посміхнувся Мехмет та після мого запитливого погляду, жестами попросив зачекати.

Не минуло й десяти хвилинок, як він прибіг та ще й приніс мені ступку, мисочки та воду. Ну що ж, Кульбабко, хай тільки я не поставлю тебе до завтра на ноги…

Мучився, товк, тер, перемелював і навіть жував, але в результаті таки отримав гарненьку зеленкувато-буру мазь. То звісно, на мій погляд, бо для того ніжного маминого синочка – це буде та ще “кака”. Але нехай кривиться. Головне, що одужає, а там байдуже. Як казала бабуся: “Головне – результат”. 

Тож схопив все й погнав до Валєрки. Звісно, мало не перекинув все на себе, але без цього то був би не я. От би ще Кульбабка навчився відповідати на стук у двері. Хоча…може спить?

¹А тобі пощастило – все це є  у нас на кухні. Чекай, зараз принесу.