Читати книгу - "У що повіриш ти?, Сафі Байс"

− Зовсім не легше. Для мене не думати ні про що – це дуже рідкісне явище. Таке буває хіба що, коли я танцюю. Та й то треба ж тримати у голові танцювальну схему й техніку виконання рухів.

− Ти ухиляєшся й думати не хочеш, − Ем Ді тупає ніжкою. Коли це ще я бачила, щоб вона робила щось схоже? 

− Прадавній привид, а поводишся, наче мале дівча, − сварю її.

− Та подивись же в дзеркало і подумай! 

Схоже, те, що я назвала сварінням, для Ем Ді порожній звук.

Пильніше придивляюся до віддзеркалення плями. Вона ж не стала більшою? Обводжу контур указівним пальцем. На дотик досі не відчувається жодної різниці між звичайною шкірою й почервонілою цяткою.

Що це? Чому? Звідки?

– Алі-і-і-і-со! – від несподівано різкого крику Ем Ді мене пересіпує. – Голову геть! 

– Червона королева… – пригадую екранізацію «Аліси у країні Див» Тіма Бертона. – Вона ходила зі схожим сердечком на щоці. То це знак … чирвової масті? 

– Ти та-а-а-ки вмі-і-і-єш ду-у-у-у-мати, – виспівує слова Ем Ді.

– Чирвовий король. Це, щоб я пам’ятала – поряд зі мною чирвовий король.

– Хочеш бути королевою цієї масті?