Читати книгу - "Слідчій, що з порядних , Oleg Poroshok"

Розділ 59: Чорний пісок Дніпра

Іноді злочини ховають не в тіні — а просто під ногами.

 

Після “трояна у формі” Денис і Максим отримали нову наводку — цього разу з несподіваного боку. Один із бездомних, якого Денис колись влаштував у реабілітаційний центр, приніс записник із дивними позначками та координатами. Місце — берег Дніпра, за містом. Комусь це був би лише клаптик піску. Але не для тих, хто вміє читати між рядками.

 

— Тут щось закопано, — сказав Максим, розгортаючи супутникове фото. — І зовсім недавно. Земля насипна, техніка важка. Це не просто сміття.

 

— Ідемо. Без зайвого шуму, — відповів Денис.

 

Вони приїхали вночі. Глибше, за покинутим пансіонатом, — пляж, обгороджений сухостоєм. Декілька годин розкопок. Під мішками піску — бетонна плита. Максим встановив портативний сканер.

 

— Це камера. Колишній бункер? Сховище? Але перекрито зовсім недавно.

 

Залучивши спеціалістів, плиту відкрили. Всередині — темне приміщення з товстими стінами. І те, що знайшли там, вразило навіть досвідченого Дениса: документи, зброя, десятки фальшивих паспортів, сервер зі шифрованими базами. І — головне — шість пластикових контейнерів з героїном.

 

— Це база перевалки. Таких, думаю, ще кілька, — тихо мовив Денис.

 

— І хтось із наших точно її “криє”. Бо інакше вона не встояла б так довго, — додав Максим.

 

Усі дані одразу передали в СБУ. А самі — мовчки стояли на тому чорному піску.

 

— Знаєш, — мовив Денис, — ми працюємо з багном, але чим глибше копаєш — тим більше бачиш, що хтось зверху на це багно дивиться спокійно. А іноді — ще й підливає води.

 

Максим лише кивнув:

 

— Але копати далі все одно треба.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍