Читати книгу - "Архе"

168
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 5 6 7 ... 63
Перейти на сторінку:
шльопанцю і пошльопала геть.

2

Найпопулярнішим місцем на піку нафтизинового буму вважався Високий замок і дільниця довкола. Сквер навпроти Академії друкарства належав якраз до таких.

Опустілі археманівські території ще зберігали позитивну ілюмінацію, залишену натовпами видців, і на цих прогрітих порожнинах вилежувалась різна шваль. У серпні тут збиралася зграйка захіпованих, невихованих жумчок малоліток, косметизованих і наглючих. Жумчки вдягалися так, наче хотіли за останні дні канікул відтрахати цілий світ.

Лукаві, пропірсинґовані уздовж і впоперек нeдорослі стріляли в перехожих цигарки і реготали за їх спинами так, що мурашки по шкірі.

«Р р р р р р р», — подумала Терезка. Присутність жучок викликала суперечливі почуття: кортіло наставити їм двійок у щоденник, або відпороти по голій сраці указкою, чи запатентувати автогеном. Юні істоти не визнавали бюст гальтерів, що наче виправдовувало їхні добротних розмірів груди. Дівчатка на лавках мали рівні ніжки, рівні й достатньо вгодовані, місцями навіть грубі. Для Температури це було як образа. Вона розправила складки на спідниці, щоб не стирчали коліна. Такі ж худі, як і вся вона, схожа на нетопира.

«Так, нетопира — але такого дуже доброго», — втішила себе Терезка.

Оцінюючи цю антроподеґенеративну руїну так неодноз начно, Температура впевнилася: у даний момент руїна виглядає когось із плазматиків ветеранів — когось із тих, що зав’язали.

Сутанисті зaв’язки[6] більше не ходили строєм. Вони любили тинятися місцями слави поодинці. І справа зовсім не у ефекті відчуження. Більшість зaв’язків страждає патологічним бажанням знаходитись у центрі уваги. Ауди

Терезка примостилася на лавці ближче до пожежної частини. Уявила себе хамелеоном. Набравши невидимої барви, завмерла у строкатій яєшні зі світла та тіней листочків дерев.

Тиша.

Яєшня колишеться на вітрі, відшаровуючись від землі.

Перехоплює подих.

У протилежному кінці вулиці вийшла темна постать.

Терезка придивилася. Звідти до компанії дівчат близився певний юнак. Культурний герой намірявся увійти в контакт.

«Зав’язок», — подумала вона.

Хлопчина (куций самурайський хвостик, жирне чоло, піжонські штани «багами», нашийний ланцик з медальйо ном) підійшов до малявок. Руки в кишенях. Зав’язалася балачка. Хлопчина пригладжував зачіску і щось розпитував.

Найактивніша із тусівниць, лідер середовища, закушувала губу і кивала головою. Вона закладала за вухо пасмо волосся і показувала рукою в браслетах у керунку Академії — здається, звідти мав звичку являтися крапляр.

Хлопчина, втомлений чеканням навстоячки, сів до дівчат.

Хі хі, ха ха. Дівчата штурхаються. Піжон либиться.

Поки Терезка оцінювала розклади, на вулиці з’явився підозрілий суб’єкт. Це був живий архефакт доби архе. У такт нечутній музиці він крутив головою в береті, кивав него леним підборіддям, розкошував своїми шортами «вітри лами», глядів спонад своїх малинових окулярів і човгав сандалями на босу ногу. Рукою він притримував сумку, перекинуту через плече. Одним словом, поводився, як правдивий архе фактор[7]. Крапляр прошкував тінистим боком вулиці й тихенько зумотів у русяву борідку: «плаз зма», «плаз з зма», «плаз зма». З кожним кроком з під шортів спекулянта визирали волохаті коліна, а по задниці м’яко гупала сумка.

Терезка пробіглася поглядом вздовж вулиці, але нунція не помітила. Барига працював на свій ризик. Похвально. Чи, може, нунцій — то самурайчик на лавочці?

Компашка затихла. Поглядами вони ловили кроки торгаша. Хлопчина кілька разів силкувався піднятися, але щораз безсило осідав, ніяковів і напружувався. Дівчата стали гнати його в шию. На штивних ногах той піднявся і послідував за штовхачем. Терезка витягла з наплечника жовту пляшечку, сплюнула туди «воду тиші», витерла рукою губи й вийшла з тіні. (На сонці спека.) Коли молодик у береті прочовгав повз, Терезка впала йому на хвіст.

— Плаз зз ззз зз зма плазма плазма плазма плазма… — нашіптував молодик. Раптом він гикнув, здригнувся і на ходу глянув через плече.

Терезка, підлаштовуючи крок, спитала:

— Скільки флакон…?

Молодик сповільнився — Терезка теж. Він знову гикнув, роззирнувся і примружив очі. Мружити очі — найперша ознака битого архемана.

— Десятка.

— Це на скільки раз? Юнак розгледівся по боках і поправив окуляри.

— А ти шо, не крапала? — не допетрав той і пляцнув себе по лобі: — Ну й дурень! Якби крапала, не питала би…

— То скільки?

— У флаконі десять порцій. По двадцять крапель на око.

Якщо гарно оком розкрутити, то в’ючить[8] десь години три.

Юнак знову сторожко озирнувся і гикнув утретє.

Помружився. Помітно було, як очі спіймали нового клієнта.

Самурайський Хвіст ніяково оглядався назад, шукаючи підтримки серед дівчаток. Крапляр глянув поверх Терезки, зненацька здер із голови берета і шмигонув у найближчу браму.

Терезка знизала плечима і послідувала за баригою. У під’їзді було по ранковому прохолодно і темно. Пахло гливами. З за спини долинули кроки хлопаки.

Хлопчур зайшов у під’їзд, зміряв Терезку поглядом.

Подивився на сходи догори і спитав:

— Де він?

Терезка вдала, ніби не знає, о цо ходзі[9]. — Та ладно, не мнися, я тоже хочу собі закрапатись. — Хлопчина топтався з ноги на ногу. Розгублений і насуп лений, він Терезі не подобався.

Тому вона спитала першою:

— А ти вже крапав колись?

— Нє, я власне хотів попробувати, наслухався, знаєш, в себе в школі тих історій, то, виявилося, поки я екзамени здавав, тут ТАКЕ відбувалося! Кажуть, тут на краплях цілий бум тривав! А потім усі чогось узяли і покинули те діло, от, віриш, не розумію, з чого би це, то, думаю, треба й самому спробувати…

Ну, ясно. Цей, на противагу Терезі, мовчати не звик. Із підвалу вигулькнуло знекровлене від страху лице крапляра. Окуляри та берет він заховав до сумки і на дану мить нічим особливим не вирізнявся.

— Гляньте, чи там за дверима нікого немає, — сказав він. — Таких старших чоловіків… з ломиками. В оранжевих без рукавках…

Проноза з хвостиком визирнув.

— Нема?

— Чисто. А за тобою шо, погоня? — поцікавився піжон і підморгнув Терезі. Їй стало зле.

Плазматик пригласкав борідку і, мовби виправдо вуючись, мовив:

— Я ж насправді не від картелю чувак. Я так собі — підробляю самопалом… Тільки не думайте, шо я вам воду хотів продати. Крапельки супер, сорт «Мьобіус»…

— «Мебіус»?

— «Мьобіус». Ну, ви в курсах. Це тридцятипроцентний, на лідокаїні. Досі ше їх крапаю… То як, берете?

Хвилю хлопчур вирішував, дурять його чи ні. Врешті кивнув.

— А цього… «фрактала» восьмипроцентного не маєш?

— Е, братику, «фрактал» тільки під замовлення роблять.

Це ж на бромі. Гривень на сорок потягне. Елітний… Ну, то як? — торгашеві краплинами не терпілося скинути речові докази. — Будеш брати, нє?

— Один флакончик… Ой, нє, два флакони, ше один для Олі та Юлі, — хлопчина

1 ... 5 6 7 ... 63
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Архе», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Архе"