Читати книгу - "440 днІв без тебе (усім, кого торкнулася війна), Людмила Міщук"

Ура! Якщо поїдемо машиною до тебе, то і Алла теж.

Холодно, сиро і тоскно. Виповзла полоти біля хати, мерзнуть пальці.

Завтра їду до Луцька по продукти.

… Але й ти гімнюк! Я тобі покажу сюрприз, коли приїдеш!

Боже, як добре: ти приїдеш і всі на свято будуть вдома!!! Аж не терпиться доні розказати і батькові теж. Але батько вже спить, а доні ти просив не казати поки.

29. 05. 15. День тридцять п’ятий.

Останній дзвоник, але він мені геть не цікавий – їду по продукти до Луцька.

Вже несила ждати і мовчати – усе виложила донечці.

Таточку, ми тебе так всі ждемо!!! Як добре, що ти будеш в Луцьку. Ти не уявляєш, як я хочу тебе побачити, обняти!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

30. 05. 15. День тридцять шостий.

Виглядаємо нашого солдата. Жаримо, тушимо, варимо.

Іванку, як ти потоншав!

Господи, який спокій! Як добре! Татусю, ми більше ніколи-ніколи не будемо сваритися. Я тебе люблю…

А тепер марш на буряки, сачок!..

31. 05. 15. День тридцять сьомий.

Ну, як? Краще спати на ліжку, аніж в палатці?

Будемо тебе відгодовувати на попередню вагу.

01. 06. 15. День тридцять восьмий.

Знову  проводжаю. Але то не надовго. Правда ж?

Між нами все так, як колись: ти мій найкращий чоловік і я бачу, що потрібна тобі.

Хай береже тебе Бог. Ми всі чекатимемо тебе, Іванку.

Донечка не захотіла їхати до Луцька, поїде вранці.

02. 06. 15. День тридцять дев’ятий.

Погано спалося без тебе. Не хотілося вставати.

Провела Аллусю, на сніданок наварила каші. Топаю в школу. Добре, що тобі Артесюк так допоміг – хороший чоловік.

Вже б лізла в зілля, але ще свято. Мию посуд, прибираю. Думаю про тебе.

Донечка не дзвонить – після роботи мала влягтися, виспатися. Сонячно, батько готується викосити траву. Вже заглядав до роторки. Татусю, а хто біля хати коситиме?

Згадую тих два дні, як найбільше свято. Невже нам треба було такого струсу, щоб помиритися? Які ж ми дурні!

03. 06. 15. День сороковий.

На роботу не пішла – полізла в зілля. Згоріла, добре, що корова виручила. Шия пече, дурепа.

Після обіду ще вискочу на годинку, тоді занесу доні передачу на маршрутку: молоко і літній одяг. Батько викосив сіно на 40-му.

04. 06. 15. День сорок перший.

Я сьогодні сама. Батько поїхав у Ківерці. Була на роботі. Взнала, що ти, Іване, доброволець. А ти таке знав? Людям совість спати не дає (хоча де вона в таких є), скоріше інші люди очі виїдають, треба виправдатися.

Пополола чимало зілля.

Я тобі вже давно цього не казала: я тебе дуже-дуже люблю! Доброї ночі.

05. 06. 15. День сорок другий.

Погано спала – стало так тривожно за тебе, за нас усіх. На ранок якось спокійніше. Не йду на город – жду твого дзвінка.

Ванюшко, мені погано без тебе… І доня не вдома.

Приїхав з Ківерець батько, привіз ті ремені.

…Вечоріє, наробилася, як воляка. Скоро Аллуся приїде.

06. 06. 15. День сорок третій.

Наводимо порядок з донечкою в городі. Добре, коли не сама. Батько з Вітьою Льоньовим косить біля хати. А ти тут завжди косив сам, не давав батькові…

Мені здається, що ти знову щось не признаєшся про ваше розприділення. На душі так тривожно. І знову скучно – я вже налаштувалася бачити тебе частіше, а тут знову невизначеність.

Їздили з донечкою на буряки дивитися – чисті.

07. 06. 15. День сорок четвертий.

Лежу цілий день, нічого не роблю, тільки їсти наварила.

Нарешті ти в гарному настрої, ідеш на шашлики. Я вже дивлюся на години в телефоні і знаю, коли ти дзвонитимеш. Ура! Знову будуть твої фотки! А я знову сама. Вечір. Сумно-сумно…

08. 06. 15. День сорок п’ятий.

Сьогодні виповзу на роботу, послухаю новини.

Забрали сіно. Вітя і Васьок помогли, а батько вже геть подався, ледь доплентався ввечері до ліжка.

09. 06. 15. День сорок шостий.

Трохи пополола огірки і кабачки. Сьогодні думаю посадити капусту.

Нашу розмову з тобою перебили, як зрозуміла, вас розсилають. Знову неспокійно. Я чомусь уже давно мала передчуття, що Луцька не буде… Але не так…

10. 06. 15. День сорок сьомий.