Читати книгу - "2. Прокляття Старого Млина, Yana Letta"

Розділ 5: Дільничий розпочинає "офіційне розслідування"

Наступного ранку новина про "дивні сліди біля млина" розлетілася по селу, як вітер по полю.

Спочатку її пошепки передавали діти.

Потім про неї заговорили бабусі, які сиділи на лавці біля магазину.

А через годину про це вже знав увесь Шпилі.

Не знав тільки один єдиний чоловік.

Капітан Григорій Буряк.

Але ненадовго.

Бо щойно баба Варвара дізналася про сліди, вона просто не могла не поділитися цією новиною з "офіційним представником поліції".

Тож коли годинник показував рівно десяту ранку, капітан Буряк вийшов із дільниці, потягнувся, вдихнув свіжого сільського повітря…

…і зустрів перед собою бабу Варвару.

— А ви чули, що у нас в селі завелися інопланетяни? — весело почала вона.

Капітан Буряк скривився.

— Що ще за інопланетяни?

— Та сліди ж, капітане. Величезні, круглі, страшні. Біля млина!

Очі Буряка різко звузилися.

— Так, стоп. Які ще сліди?

— Та ви краще самі сходіть подивитися, бо люди кажуть, що це або велетенський кінь, або чудовисько!

— Хто каже?

— Усі.

Буряк почервонів.

— І чому мені про це повідомляє баба, а не офіційні особи?!

— А хто у нас офіційні особи?

— Ну… ну, я!

— Так я вам і повідомляю.

Капітан глибоко вдихнув.

— Добре. Я негайно розберуся!

І він рушив у бік млина.

— От і молодець, — задоволено буркнула баба Варвара.

Але перш ніж піти, вона ще раз кинула погляд на його потилицю.

Бо їй здавалося, що капітана Буряка трохи лякала ця справа.

Інакше навіщо б він так швидко зашкутильгав до машини?

Через годину капітан Буряк стояв біля млина, важливо схрестивши руки.

Його оточив натовп жителів села, які прийшли подивитися, як він "розплутає цю справу".

Максим, Соломія, Тимко й Іван стояли трохи осторонь.

— Як думаєте, що він скаже? — запитав Тимко.

— Те саме, що завжди, — зітхнув Іван. — Що це або діти винні, або корови.

— Робимо ставки, хто перший у списку?

— Діти, звісно, — відповіла Соломія.

І вони не помилилися.

Капітан Буряк підняв палець і урочисто заявив:

— Так-с! Для початку! Чи не могли ці сліди залишити… діти?!

У натовпі піднявся сміх.

Дід Петро хитав головою.

Баба Марія гмикнула.

— Капітане, ви хоч бачили ці сліди? Які в нас у селі діти такого розміру?

— У сучасному світі все можливо!

— То що, думаєте, Іван чи Максим ходять уночі у велетенських черевиках і залишають такі відбитки?

Капітан Буряк зніяковів.

— Ну… не думаю.

— Тоді думайте далі!

Капітан прокашлявся.

— Так-так. Інша версія…

Він знову підняв палець.

— Це зробила… КОРОВА.

У натовпі знову вибухнув сміх.

Іван приклав руку до чола.

— Ну звісно. Ну хто ж іще.

Тітка Ганна, яка стояла поруч, запитала:

— Капітане, ви бачили хоч раз корову, яка залишає такі сліди?

— А хто знає, як ті корови тупцяють!

— Ну так, і ходять на двох ногах?

— Може, вона танцювала!

— Ви серйозно?

— Я абсолютно серйозний!

Максим, Соломія, Тимко й Іван перезирнулися.

Це було навіть гірше, ніж вони очікували.

Буряк ще хвилину бубнів собі під носа, придумуючи, як викрутитися.

А потім різко розвернувся і вперся поглядом у дітей.

— Так! А що тут робите ВИ?!

Максим спокійно відповів:

— Дивимося.

— Ага! ЗНОВУ лізете туди, куди не треба!

— Це ж просто поле, — нагадав Тимко. — Тут не написано "не заходити".

— Я зараз напишу!

Буряк червонів, наче його прізвище було не просто так.

— Я вже казав! Ніяких "дитячих розслідувань"!

Соломія підняла брови.

— Але ж ви сказали, що це корова.

— Ну і що?

— То що ми можемо розслідувати, якщо ви вже все розслідували?

Капітан замовк.

Очевидно, що він сам себе загнав у пастку.

Але потім він придумав вихід.

— НЕМАЄ ЧОГО ЛАЗИТИ ДЕ НЕ ТРЕБА!

Іван закотив очі.

— О, логіка рівня "не хочу, але треба".

Капітан взявся за пояс і гордо заявив:

— Усі повинні триматися подалі від млина!

— Чому?

— Бо я так сказав!

— Ви ж сказали, що це корова.

— Корова теж може бути небезпечною!

Максим ледь не засміявся.

Але він уже зрозумів головне.

Капітан Буряк абсолютно не вірив у містичні історії.

І це було добре.

Бо коли станеться щось дійсно страшне, він точно буде в шоці.

Буряк ще раз грізно оглянув натовп.

— Усі можуть розходитися! Справу закрито!

— Яку справу? Ви ж нічого не розслідували, — пробурмотів Іван.

— ЯКУ? УСІ СПРАВИ!

Він рвучко розвернувся і пішов геть.

Натовп почав сміятися.

Максим, Соломія, Тимко й Іван перезирнулися.

— Отже, офіційне розслідування закінчилося, — сказала Соломія.

— А значить, починається НАШЕ, — додав Максим.

Іван зітхнув.

— Коли-небудь ми точно влипнемо.

Максим усміхнувся.

— Але точно не сьогодні.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍