Читати книгу - "Згубний ліс, Дмитро Деркаченко"

06

Його збудили гамірливі звуки. Вони увірвалися у вранішнє незв’язне сновидіння, яке одразу розвіялося й назавжди вивітрилося з пам’яті.

Хтось просувався через ліс, але робив це незграбно. Хрускіт гілля під ногами тих, хто наближався – судячи з усього, декількох істот – надто різнився від звичних звуків лісу та був надто гучний. Він долинав з того боку, звідки мандрівник прийшов. Можливо, то була група великих тварин, оленів чи кабанів? Поки одинак не зустрічав тварин у лісі, навіть не чув їхнього голосіння. Ймовірніше, йшли люди – чергові відчайдухи у пошуках відгадки на загадку Згубного лісу. Очевидно, вони зайшли в ліс зрання, на самому світанку, якщо встигли подолати відстань, яку мандрівник подолав за пів дня. Не виключено, що на початку шляху вони скористалися кіньми.

Чоловік швидко зорієнтувався. Пристав спиною до дерева і прислухався до несподіваних гостей. Він не хотів, щоб його помітили. Врешті, до Згубного лісу він подався один і мав вагомі причини залишатися непоміченим. По-перше, невідомо, хто ці незнайомці та як вони себе поводитимуть, коли зустрінуть у лісі ще когось. По-друге, навряд чи вони налаштовані люб’язно, враховуючи зловісну славу лісу. Тож мандрівник щільніше притиснувся до стовбура, не рухаючись, не видаючи звуків. Головне, щоб незнайомці не помітили його, та зайшли вперед якомога далі. Тоді вже й підлісок допоможе залишитися непоміченим.

Як на біду, непрохані гості йшли майже слід у слід шляхом мандрівника. Вони не говорили між собою, але неабияк шуміли. Якщо десь поблизу причаїлися лісові чудища, вони вже почули необачних сміливців, яким це не віщувало нічого хорошого.

Ось вони з’явилися. Вийшли з-за дерев за пару десятків кроків від місця, де ховався мандрівник. Їх було троє: двоє праворуч, один ліворуч. Усі в шкіряних обладунках, з мечами на пасках та арбалетами напоготові. Йшли подобою строю: двоє попереду, третій прикривав позаду. Арбалетники весь час озиралися в усі боки, щоб не проґавити нічого підозрілого. Справжні відчайдухи!

На спинах у незнайомців мандрівник побачив великі торби, розбухлі від вантажу. У того, що був найближче, з торбини виднілося руків’я багато оздобленого меча. Чи не того меча, що його вчора бачив скитальник? Навіть, якщо й ні, сумнівів не було – ці троє прийшли у Згубний ліс, щоб позбирати зброю та дорогоцінності, які залишилися від мертвих сміливців. Отже, не тільки слава та почесті гнали в ліс людей.

Поки мандрівник залишався непоміченим: чи то підлісок далебі надійно укривав, чи то мародери роздивлялися не надто уважно. Залишалося трохи почекати, щоб ватага відійшла подалі, й можна продовжувати путь. Скитальник полегшено зітхнув через те, що оминув небажаної зустрічі, але Згубний ліс мав на цю ситуацію власний задум. Пролунав сильний хрускіт. З сусіднього дерева на землю гепнулася велика суха гілка, здійнявши багато шуму. Арбалетники одночасно обернулися та миттю націлили свою грізну зброю у напрямку звуку.

Цього разу мародери помітили мандрівника. Він не встиг зрушити зі своєї схованки, не встиг навіть поворухнутися, як почув клацання арбалетів. Враз відчув жагучий біль в грудях: туди поцілила стріла найближчого мародера. Ще одна прошила правицю, а третя просвистіла біля вуха і влучила у стовбур. Скитальника пристромило до дерева, та за мить він повільно сповз долі, залишаючи на стовбурі червоний слід.

– Либонь цього разу… – важко дихаючи, прошепотів він і закляк. На обличчі завмерла крива усмішка.

Він не почув оглушливе виття, що долинуло з нетрів лісу, не бачив туману, що взявся казна-звідки і огорнув мародерів, не чув відчайдушного лементу, що деякий час кружляв серед туманної імли, не бачив, як впали неживі тіла його вбивць.

Туман розвіявся так само непомітно, як і з’явився. Раптово стало тихо-тихо, ніби Згубний ліс вирішив вшанувати пам’ять тільки-но загиблих. 

***

Він пам’ятав усе до найменших дрібниць, немов би переживав це вперше.

… Ось він стоїть на пагорбі в рядах королівської піхоти. Вдивляється в далечінь, туди, де на іншому кінці поля розгортається у бойові порядки армія неприятеля. Він чує, як несподівано холодний травневий вітер термосить хоругви за спиною: червоні полотнища з коронованим левом, що став на задні лапи…

… Ось він в перших рядах вклинюється у стрій ворогів: таких же мечників, як і королівські гвардійці, в лавах яких він б’ється. Починається лихий герць, у якому вирішується підсумок війни і визначається доля королівства. Він орудує щитом, відбиває удар і вражає противника, не до кінця усвідомлюючи, що робить…

… Ось він у самому пеклі борні. Навкруги оглушливе ревіння і запах крові. Це збуджує, сп’янює, підігріває бойову лють. Падає черговий повалений ворог. Королівська піхота наступає, повільно тіснить мечників графа-бунтівника. Стрій супротивника ламається, неприятель відступає…

… Ось вони з диким криком мчать добивати ворога, який вже не чинить опір, а лише мріє залишити поле бою. У осліпленні дикого шалу він помічає кінноту заколотників, яка заходить збоку. Відступ ворога – хитрість, пастка, атака кінних латників – фатальна несподіванка. Він позирає назад, де на пагорбі майорять хоругви з левом. Якщо на підмогу не прийде кавалерія, доблесна королівська піхота приречена…

… Ось він пірнає ліворуч, ухиляючись від спису вершника, і ледь не потрапляє під копита іншого коня. Щит втрачений, меч все ще в руці. Перекат, спроба підвестися. Поруч виростає ще один вершник…

… Ось його відкидає назад. У польоті груди пронизує гострий, пекучий біль, від якого тіло спочатку холоне, а потім просякає жаром. Він падає долі, все ще тримаючи закривавлений меч. Він лежить на запилюженій траві й відчуває, як повільно й нещадно з тіла випаровується, наче вода під жагучим сонцем, життя. Гомін битви віддаляється, а в голові пульсує одна-єдина відчайдушна думка, яка наповнює все єство й розростається до розмірів Всесвіту: «Невже це все?» Потім настає темрява…

… Ось він розплющує очі. Над ним похмуре небо. Тіло ниє й ледь відчутно тремтить. Важко дихати через рану в грудях – місце, куди влучив спис вершника. Він боязко підносить руку до рани, обережно торкається навколо неї. Панцир пошкоджений, забруднений темними плямами крові, але кровотечі немає…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍