Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

із Томом Бомбадилом, який весело їхав підтюпцем то поруч, то перед ними на Товстуні Грибі, а той, як виявилося, міг рухатися значно швидше, ніж на те вказувало його черево. Том здебільшого співав якісь нісенітниці чи ж, імовірно, пісні дивною, незнайомою для гобітів стародавньою мовою, створеною головно для того, щоби висловлювати зачудування та радість.

Мандрівники неухильно просувались уперед, але незабаром з’ясувалося, що Дорога була значно далі, ніж вони собі уявляли. Тож навіть якби не було туману, їхній обідній сон таки завадив би їм дістатися туди до настання вчорашньої ночі. А темна лінія, що її вони бачили, була лінією не дерев, а кущів, які росли на краю глибокого рову зі стрімкою стіною протилежного схилу. Том сказав, що колись цей рів був межею королівства, але то було дуже давно. Він, схоже, пригадав якусь сумну історію про той край, але не захотів її розповідати.

Подорожні спустились у рів і вибралися з нього крізь отвір у стіні, а тоді Том повернув просто на північ, бо вони трохи відхилилися до заходу. Тепер шлях стелився відкритою та майже рівною місцевістю, тож коники пришвидшили крок. Сонце, проте, вже схилилося низько над обрієм, коли подорожні врешті побачили попереду ряд високих дерев і збагнули, що повернулися на Дорогу після багатьох неочікуваних пригод. Останню версту поні мчали галопом і спинилися, тільки в’їхавши попід довгі тіні дерев. Мандрівники стояли на вершині пологого валу, а Дорога, невиразна в сутінках, зміїлась унизу. У цьому місці вона пролягала майже з південного заходу на північний схід, а праворуч од них різко збігала в широку улоговину. Дорогу всуціль порили канавки; видно було й інші ознаки того, що нещодавно тут пройшов сильний дощ: калабані та вибоїни були повні-повнісінькі води.

Спускаючись із валу, мандрівники дивились угору й униз, але нічого особливого не побачили.

— Ну, ось нарешті ми знову дісталися сюди! — сказав Фродо. — Гадаю, ми втратили щонайбільше два дні через мої походеньки навпростець Пралісом! А може, та затримка навіть буде нам на руку: вона могла збити їх із нашого сліду!

Троє інших гобітів глипнули на нього. Тінь страху перед Чорними Вершниками раптом знову захопила їх. Відколи вони ввійшли до Лісу, думали переважно про те, як повернутися на Дорогу, а тепер, коли вона бігла в них під ногами, гобіти згадали про небезпеку, що переслідувала їх і, більш ніж імовірно, чигала на самій Дорозі. Вони з тривогою озирнулись у бік призахідного сонця, проте Дорога була бура і порожня.

— Думаєш, — запитав Піпін, вагаючись, — думаєш, за нами гнатимуться вже цієї ночі?

— Ні, сподіваюся, не сьогодні, — відповів Том Бомбадил, — а може, й не наступного дня. Та не дуже покладайтеся на те, про що здогадуюся я, бо достеменно я вам нічого не годен сказати. Знання моє на схід не забігає. Том — не знавець Вершників із Чорної Землі, що лежить далеко від його краю.

Та гобіти все одно воліли б, аби він поїхав із ними. Вони відчували: якщо хтось і знає, як упоратися з Чорними Вершниками, то це — Бомбадил. Незабаром шлях поведе їх цілком чужими теренами, про які не згадано в жодній, навіть у найбільш туманній і давній ширській легенді, — тож нині, в сутінках, чотирьох друзів охопила туга за домом. Гобіти почували глибоку самотність і втрату чогось. Стояли мовчазні й не хотіли прощатися. Та поволі до них таки дійшло, що Том уже виголошує їм напутні слова й наказує скріпляти дух і їхати без зупинок аж до настання темряви.

— Том пораду дасть вам добру, доки не скінчився день (далі вже нехай талан ваш береже всіх і веде): проїхавши чотири милі Дорогою, ви натрапите на поселення Брі, що під Пагорбом Брі, двері якого виходять на захід. Там ви старенький заїзд віднайдете, що називається «Поні брикливий». Власник його достойний — Ячмінь, пан Кремена. Ніченьку там перебудьте, на ранок рушайте в дорогу. Будьте сміливі та й пильності не втрачайте! Бережіть веселі серця, хай удача поруч із вами йде, і їдьте, часу дарма не гайте!

Гобіти вмовляли його проїхатися з ними бодай до того заїзду і випити на прощання, та він засміявся й відмовився, сказавши:

Тут край краю Тома: далі йти він не може.

Тома ждуть його дім і Золотинка гожа!

Потому він розвернувся, підкинув капелюха, скочив на спину Грибові й поїхав угору валом і далі, наспівуючи в сутінках.

Гобіти стали навшпиньки і дивилися йому вслід, доки він не зникнув їм із очей.

— Мені прикро, що пан Бомбадил поїхав, — мовив Сем. — Він обережний і не помиляється. Думаю, хоч би скільки ми пройшли, а ніхто ліпший і дивніший за нього нам не трапиться. Та не заперечуватиму: я зрадію, коли побачу того «Брикливого поні», про якого він казав. Сподіваюся, то буде щось схоже на «Зеленого дракона» там далеко, вдома! Що там за народ живе у Брі, га?

— У Брі живуть гобіти, — сказав Мері, — а також Великий Народ. По-моєму, там буде майже як удома. «Поні» — гарний заїзд, годі й сперечатися. Мої родичі навідуються туди вряди-годи.

— Саме такий нам, напевно, і потрібний, — погодився Фродо, — та все одно це вам не Шир. Не надто розслабляйтесь! І, будь ласка, пам’ятайте — всі ви, — що ім’я «Торбин» згадувати ЗАБОРОНЕНО. Я пан Підгорбин, якщо вже мене доведеться якось називати.

Тож вони посідали на поні й мовчки поїхали крізь вечір. Швидко насувалася темрява, а тим часом подорожні важкою ходою поволі спускалися з пагорба й піднімалися знову, доки нарешті побачили вогні, які мерехтіли далеко попереду.

Перед ними, заступаючи шлях, здійнявся брійський Пагорб — темна гряда на тлі зірок у серпанку; а під його західним схилом знайшло прихисток чимале поселення. Туди вони й рушили, прагнучи якнайхутчіше знайти вогонь і двері, які би захистили їх від ночі.

Розділ 9

Під вивіскою «Брикливий поні»

рі вважали за головне поселення Краю Брі — невеликої населеної території, що була своєрідним островом серед довколишніх пустельних земель. Окрім самого Брі, там було ще три селища: Стіг — із протилежного боку пагорба, Яр — у глибокій долині трохи далі на схід і Архет — на краю Хет-лісу. Довкола Брі-пагорба та цих поселень розкинулися поля та ліс, у який не страшно було зайти, — завширшки лише кілька