Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

— Звідки ця магія?!

Лукас прив’язав повіддя до гілля старого дуба, а сам кинувся за метеликами. Тріпочучи крильцями, вони рухалися буквально в самий морок лісу. Порив вітру пройшовся по верхівках дерев, створюючи тихий шелест.

Соуер пройшов ще кілька метрів темного лісу, буквально руками розтуляючи гілля кущів, прямуючи за метеликами. Галявина яка перед ним відкрилася змусила його зачаїтися.

«Хто вона така?» — подумав він, не зводячи свого уважного погляду.

Молода дівчина сиділа практично в центрі галявини на траві із заплющеними очима, вона медитувала. Навколо таємничої незнайомки вирувала магія: кільця правильної форми із льоду крутилися навколо її тіла, над головою у дівчини буквально танцювали метелики розлітаючись по окрузі. Лукас спостерігав за нею кілька хвилин; сонячне проміння ковзало по її магії створюючи мерехтливі відблиски. Соуер бачив і раніше чаклунів льоду, це не було чимось унікальним, та чомусь він продовжував стояти непохитно в заростях щоб не порушити спокій панянки, яка йому однозначно симпатизувала.

Коли лунає підозрілий хрускіт, Лукас відразу кидає погляди в різні сторони, щоб найти джерело шуму, тоді як дівчина здавалося нічого не чула.

«Рорзо!»

Лукас не любив цих тварин, і для цього був цілий ряд причин. Рорзо якого він бачив зараз перед собою був найбільшим, з всіх яких раніше він зустрічав. Кремезне тіло  досягало близько двох метрів, сіра шкіра, що була твердішою за камінь, вкрита жорсткою рідкою коричневою щетиною. Витягнута голова, ромбовидної форми очі, стиснутий на кінці морди зморшкуватий ніс-п’ятак, з рота стирчали два велетенських ікла. Замість вух, рорзо мав по два маленькі ріжки з кожної сторони, якими він власне й відчував здобич.

«Він полює один», — сіпнувся Лукас, коли істота ступила обережний крок в бік дівчини, — «мені його не обв’язко  вбивати, достатньо направити  іншу сторону!»

— Vīnogulāju virves, — прошепотів він заклинання направляючи руку в бік істоти, рухаючи пальцями так, мов його пальці виконували композицію на піаніно.

Із землі почали повільно протикатися зелені тонкі ворсинки, схожі на тільки-но витягнуту  траву на весні. Поступово тонкі ворсинки товстішали, витягувалися, повзучи як змія, до істоти.

«Ось так, повільно, він не помітить моєї магії!» — думав Лукас.

Аж раптом біля його обличчя пролетіла тонка льодяна голка, сполохав його настільки, що від неочікуваності він позадкував назад. Зачепившись ногами за гілку, він ледь не впав. Власні лозові канати підхопили його, магією Соуер зреагував швидше ані власним тілом.

— Він не нападе, якщо його не чіпати, — холодно вимовила незнайомка підвівшись з місця. Лукас не міг звести погляду з її зелених очей, що нагадували свіжоскошену траву з краплинами ранньої роси. — Я тебе не знаю, ти не місцевий. Хто ти такий? — таким же крижаним голосом запитала Татіра.

Примітки:

Vīnogulāju virves — перек. з лат. — лозові канати.