Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Тиша між ними була наповнена теплом потріскування дров у каміні. Вона не була незручною. Це була та тиша, яка зв’язувала серця сильніше за будь-які слова.

Ранковий туман ще висів над річкою, огортаючи міст сріблястим серпанком, коли вони троє повернулися до тієї зловісної споруди. Батько Габріеля зупинився біля самого початку мосту й поклав важку руку на плече сина.

— Ти повинен бути готовий, синку, — сказав він, його голос був м'яким, але сповненим тривоги. — Те, що ти побачиш, може завдати тобі болю. Але це — істина. Без неї ти не зможеш іти далі.

Габріель мовчки дивився на батька. У його очах боролися сумніви й страх, але підтримка, яку він бачив у погляді батька, давала йому сили. Він кивнув, важко зітхнув і зробив перший крок на міст.

Сапфір і батько залишилися позаду. Габріель йшов вперед, відчуваючи, як дерев'яні дошки мосту ледь помітно скриплять під його вагою. Його серце билося в грудях так голосно, що здавалося, ніби він чує кожен удар. Туман почав розсіюватися, відкриваючи вид на тиху воду під мостом.

— Габріелю, згадай той день, — пролунав голос батька позаду нього. Габріель зупинився посеред мосту й заплющив очі, намагаючись уявити сказане. — Ми поверталися додому з кемпінгу. Ти був щасливий, сповнений енергії. Увесь час щось розповідав, ділився своїми мріями. А я слухав тебе й думав, який же ти чудовий хлопчик.

Габріель напружився, вдихнувши повітря на повні груди. Його свідомість наповнювалася батьковими словами. Картини почали оживати перед його закритими очима.

— Ти пам'ятаєш нашу улюблену пісню? — продовжив батько. — Ми співали її разом того дня. "One Way Ticket", ти завжди підспівував. Тобі подобалася її мелодія.

У голові Габріеля почала звучати знайома пісня, тихий відгомін далекого минулого. Він уявляв, як маленьким хлопчиком сидить на передньому сидінні машини, жваво жестикулює, щось розповідаючи, а батько киває, усміхається й підспівує пісні. Ця картина була такою яскравою, що здавалося, ніби він дійсно там, у тому моменті.

Раптом холодний порив вітру пройшовся його тілом. Він здригнувся й розплющив очі. Те, що він побачив, змусило його завмерти.

Перед ним відкрилася жива картина з минулого: він, маленький хлопчик, сидить у машині з батьком. Вікна опущені, волосся розтріпує вітер, а в салоні звучить "One Way Ticket". Габріель у машині захоплено розповідає щось, розмахуючи руками, а батько киває, сміючись. Їхні обличчя були сповнені щастя, такого простого, але такого справжнього.

Габріель, дорослий, стояв на мосту й дивився на цю сцену, не вірячи власним очам. Його серце стиснулося від болю й тепла одночасно. Він зрозумів, що це був один із тих моментів, які формували його життя, але він зовсім про це забув.

У спогадах машина, в якій їхали батько та маленький Габріель, наближалася до мосту. Салон наповнювався теплом щасливих моментів: улюблена пісня звучала з динаміків, а батько посміхався, спостерігаючи за невгамовною енергією сина. Хлопчик, граючись уявним корабликом зі своїх долонь, раптом запитав:

— Тату, чому ми звернули? Ми ж мали їхати додому!

Батько, кидаючи швидкий погляд на сина, відповів із хитрою усмішкою:

— Є дещо, що я хочу тобі показати, синку. Це сюрприз. Ти колись бачив парк, де білочки їдять з рук?

Габріель захоплено вигукнув, що хоче побачити білочок, і батько засміявся. Але їхній сміх раптово перервав дзвінок телефону. Габріель узяв трубку й, почувши голос матері, зрадів:

— Мамо, ми зараз їдемо з татом! Він хоче показати мені парк з білочками!

Хлопчик переключив телефон на гучномовець, щоб батько також міг чути. Голос матері, який до цього моменту здавався теплим, раптом став стурбованим.

— Ви вже повинні були повернутися! — сказала вона. — Габріелю, передай татові, що мені це не подобається.

— Люба, все під контролем, — відповів батько, тримаючи кермо однією рукою й посміхаючись. — Ми скоро будемо вдома. Просто ще маленький об'їзд. Я обіцяю, що ми не затримаємося.

— У мене якесь погане передчуття, — тихо сказала мати.

Батько коротко глянув на сина, намагаючись не видати своєї напруги, й запевнив її:

— Не хвилюйся, ми зупинимося лише на кілька хвилин.

Телефонна розмова обірвалася, і в машині на хвилину стало тихо. Але радість незабаром повернулася: хлопчик знову щось розповідав про білочок, а батько підспівував пісні, що звучала з радіо.

Та все змінилося, коли вони під'їхали ближче до мосту. Здалеку почали з'являтися силуети автомобілів, які стояли без руху. Спершу вони виглядали, як звичайна пробка, але чим ближче вони під'їжджали, тим виразніше ставало скупчення, метушня та гучні звуки, які долинали з того боку.

— Що там відбувається? — запитав маленький Габріель, висунувшись вперед, щоб краще побачити.

Батько, нахмурившись, відповів:

— Здається, там аварія.

Його голос змінився, став серйознішим. Радість зникла, ніби її вимкнули разом із радіо, яке батько знизив до мінімуму.

— Тату, може, ми поїдемо іншою дорогою? — запитав хлопчик, відчувши щось тривожне в атмосфері.

— Ми не можемо, синку, — батько вказав на бар'єр, який розділяв зустрічні смуги. — Тут немає як розвернутися. Доведеться їхати вперед.

Маленький Габріель затих, уважно вдивляючись у те, що відбувається попереду. Автомобілі стояли нерівними рядами, люди ходили між ними, а десь у далині були чутні крики — чи то людей, чи, можливо, звуки сирени, заглушені відстанню.

Батько продовжував їхати вперед, стискаючи кермо сильніше, ніж зазвичай. Атмосфера в машині стала напруженою, як натягнута струна. Габріель повернувся до батька й тихо запитав:

— Ми в безпеці?

Батько не відразу відповів, але потім, зібравши свої думки, відповів:

— Зі мною ти завжди в безпеці, синку. Не хвилюйся.

Їхня машина рухалася повільно, наближаючись до мосту, де ситуація здавалася ще більш хаотичною. Габріель стискав свої маленькі руки в кулачки, намагаючись виглядати сміливим, але в його очах читався страх.