Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

Глава 19: Відображення істини

Спогад розгортався все яскравіше, немов картинка оживала перед очима дорослого Габріеля, який стояв посеред мосту, охоплений тривогою. Уявна сцена переносила його назад, до тієї миті, коли він, ще маленький хлопчик, сидів у машині разом із батьком. Сонце починало хилитися до горизонту, але його тепле світло здавалося безсилим перед темною атмосферою, що стрімко наростала навколо.

Їхній автомобіль зупинився посеред мосту, деякі машини стояли нерухомо попереду, в той час як із натовпу долинав незрозумілий шум. Крики. Чийсь плач. Люди метушилися навколо, ніби намагаючись утекти, але не могли.

— Що тут відбувається? — стурбовано промовив батько, знервовано стискаючи кермо. Маленький Габріель помітив, як його весела посмішка змінилася на стурбований вираз.

— Тату, чому всі кричать? — хлопчик запитав тремтячим голосом, його маленькі руки міцно стискали іграшкову машинку.

Раптом голосний удар по склу змусив обох здригнутися. Батько швидко повернув голову, а Габріель відсахнувся на своєму сидінні, коли помітив чоловіка за вікном. Чоловік мав грубе обличчя, покрите кількаденною щетиною, а в руці він тримав пістолет. Його очі горіли неприхованою люттю, змішаною із хижим задоволенням.

— Виходьте з машини! — крикнув він, стукаючи пістолетом по склу. — І швидко!

Батько тримався спокійно, наскільки міг, але Габріель бачив, як у нього тремтять руки. Батько підняв долоні в жесті покори, а потім тихо промовив:

— Синку, залишайся тут. Не рухайся.

Чоловік за вікном нахилився ближче, зловісно посміхаючись, коли помітив Габріеля на задньому сидінні.

— О, у нас тут малюк? — прогарчав він, оголюючи зуби в хижій усмішці. — Чудово. Що ж, ви обидва виходите. Зараз же. Інакше...

Він навмисне не договорив, але погрозливий помах пістолетом не залишав сумнівів у його намірах. Батько нерішуче відчинив двері водія й повільно вийшов, одночасно намагаючись прикрити собою заднє сидіння, де сидів син.

Габріель, сидячи в машині, боявся навіть дихати. Його маленьке серце шалено калатало в грудях, а руки судомно стискали іграшку. Його улюблену іграшку. У цей момент все здавалося жахливим кошмаром, з якого неможливо прокинутися.

Терорист нахилився ближче до батька, зловісно посміхаючись:

— У нас тут невелика гра. Але якщо ти не виконаєш того, що скажу... — він обернувся до Габріеля, його очі немовби свердлили дитину. — Ну, ти сам розумієш.

Батько мовчав, але його погляд видавав глибоку ненависть. Він стояв нерухомо, але у напрузі, готовий до будь-якої можливості.

Спогад, який охоплював дорослого Габріеля, перетворився на справжній кошмар, живий і пронизливий, як лезо ножа. Він бачив усе очима маленького хлопчика, який опинився в самому центрі трагедії, що назавжди змінила його життя.

Терорист силоміць витягнув їх обох — батька і сина — до центру мосту. Там уже зібрався натовп полонених: жінки, чоловіки, навіть кілька дітей. Їхні обличчя застигли у виразах жаху та відчаю. Хтось ридав, хтось благав про милість, а хтось мовчки стискав кулаки, не знаходячи слів.

Батько Габріеля, хоча і був охоплений страхом, намагався виглядати спокійним. Він став перед сином, прикриваючи його своїм тілом.

— Габріелю, слухай мене, — тихо, але твердо сказав він, озираючись на терористів. — Сиди тихо, не рухайся. Сховайся за моєю спиною. Я тебе захищу.

Але не встиг хлопчик заховатися, як сильна, брудна рука схопила його за маленьке зап'ястя.

— Ах ти ж маленьке янголятко! — прогарчав терорист, витягаючи Габріеля вперед. Його обличчя викривилося в жахливій посмішці, коли він побачив переляк у дитячих очах. — А що, якщо я зроблю цю гру цікавішою?

Він різко притягнув хлопчика до себе, немов ляльку, і приставив холодний метал пістолета до його скроні. Габріель сіпнувся, його обличчя залило сльозами, а тіло почало тремтіти.

— Ні! — закричав його батько, зробивши крок вперед. — Відпусти його! Відпусти мого сина!

Терорист навіть не глянув у його бік, він дивився лише на натовп, що завмер у жаху.

— Ну, що? Ви всі хочете вибратися звідси живими? — загримів його голос. — Тоді нехай ваша клята влада почне діяти швидше! Тому що, якщо ніхто не прийде... — він зробив паузу, зловісно примружуючись, — це маленьке янголятко стане першим, хто постраждає. А потім підуть інші.

Натовп завмер. Навіть ті, хто ще мить тому плакав чи благав, мовчали, приголомшені тією жорстокістю. Батько Габріеля зробив ще один крок вперед, піднявши руки.

— Не чіпай його. Я зроблю все, що ти скажеш. Але, будь ласка, відпусти його. Це лише дитина! — його голос тремтів, але був сповнений відваги та відчаю.

Габріель, незважаючи на свій страх, глянув на батька крізь сльози. Його маленька рука, все ще затиснута в залізному хваті терориста, тремтіла. Він нічого не міг зробити, нічого не міг сказати. Холод зброї, притиснутої до його скроні, змушував серце калатати так сильно, що, здавалося, воно ось-ось вирветься з грудей.

Терорист глузливо хмикнув.

— О, я знаю, що ти зробиш усе, що я скажу, — він заговорив спокійним, навіть розважливим голосом. — Але проблема в тому, що мені потрібно більше. Мені потрібні їхні сльози, їхній страх. — Він обвів натовп поглядом, продовжуючи стискати Габріеля. — І влада ніколи не погодиться виконати наші вимоги без шоу. Тому давайте зробимо це шоу незабутнім.

Батько Габріеля став навколішки, простягаючи руки до терориста. Його очі блищали від сліз, але голос залишався стійким.

— Прошу тебе... Якщо тобі потрібно шоу — візьми мене. Мене! Але не чіпай його. Він лише дитина. Він ні в чому не винен.

Терорист, що тримав Габріеля, оглянув батька і сина з таким виразом, ніби перед ним були не люди, а маріонетки в його руках. Він трохи нахилив голову, розглядаючи їх обличчя, а потім знову заговорив тим самим зловісним голосом.

— Ну що ж, перш ніж ми розпочнемо, я хочу знати, кого я маю честь відправити до їхнього бога. Як тебе звати? — Він різко кивнув у бік Рафаеля, тримаючи Габріеля своєю важкою рукою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍