Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— …і він винить себе, — закінчила я за Ардена. Той кивнув.
Не сходилось. Задуманий та вічно зацікавлений, але при цьому життєлюбний Лерон, з таким важким та трагічним життєвим шляхом. Аж раптом перед очима пронеслись миті, коли мені здавалось, що з побратима викачали все життя — таких моментів було мало, але вони були. В такі моменти я думала, що він йде глибоко в себе, але тепер знала напевне і про що його думки. Про кого.
Я стискала кинджал у руці, відчуваючи, як його вага ніби збільшилася. В голові вирували сумніви. Академія Тіней. Смарагди з Раммарка. Чужі руки, що могли досі тягнутися до цієї зброї. Доля Лерона, що зовсім не перегукувалась з його запальною та зацікавленою натурою.
Чемно попрощалась з Арденом та вийшла на вулицю, натягуючи каптур по самі очі. Лерон не міг піти далеко, а якщо й пішов — я памʼятаю дорогу назад до місця нашої зупинки. Та коли я звернула за поворот від темного провулку, в якому жив чоловік, щось вдалині привернуло мій погляд.
Це був будинок.
Колись. Зараз же на його місці — лише декілька стін, з пустими дірами в них, де вгадуються відсутні віконні рами. Дах завалився всередину, а паркан давно покосився. Дім складав лякаючий та містичний контраст поряд з доглянутими та світлими маєтками по вулиці.
Біля самотніх воріт стояв чоловічий силует, а я вже зрозуміла, що це за місце.
«Неподалік звідси, до речі…»
— Лероне?
Я підійшла ближче і заглянула в обличчя другу. Він невідривно дивився на місце, де колись був другий поверх.
— Здається, я і досі чую їх сміх, — тихо промовив він через декілька хвилин тиші.
Я лише глибоко вдихнула і поклала голову йому на плече. Так ми і стояли, поки місяць не освітив вулицю срібним сяйвом, а світло у вікнах живих будинків остаточно погасло.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «За моїм щитом, Ханна Кір», після закриття браузера.