Читати книгу - "Знак янгола, Надія Містицька"

Максим сидів у себе в студії, коли в двері постукали. Коли він відкрив, на порозі побачив Артема. Хлопець пропустив його усередину. Максим сів у крісло і продовжив розпочату роботу.

—Як Катя? — Не відриваючись від монітора комп'ютера, запитав Приходько.

—Не знаю. Вона попросила мене, щоб я пішов і більше не повертався. Вона сказала, що їй хтось інший подобається. Але це точно не я. Я гадаю, що це ти. Ти їй подобаєшся.

—Ні, це не так — мляво відповів Приходько, уважно дивлячись у монітор.

—Так. Я чомусь у цьому певен. Поговори з нею. Ти їй потрібен. Просто поговори. Не тікай одразу. Просто дай їй трохи часу. Тільки будь з нею обережніше, — обережно промовив Антонов, уважно спостерігаючи за реакцією старшого.

—Артеме, я не маю на це часу. Я їй не потрібний. У нашу останню зустріч вона дала мені ясно зрозуміти, що не потребує мене, — хлопець подивився на друга.