Читати книгу - "Музика січня, Устина Цаль"

Хлопці навіть не перестали грати, новенький вокаліст — розтатуйований дебелий хлопак — ще тягнув догори якусь ноту, коли Ян підлетів до Макса. Його кулак врізався у щелепу колишнього друга з такою навіженою спритністю, наче був навмисно заточений для цього удару.

— Ай! Що за… — Макс похитнувся, випустив гітару з рук, і вона повисла на ремені. — Здурів?

Ян дивився спідлоба. Його груди похитувалися від важкого дихання. Музика більше не грала. Всі хлопці завмерли, мовчали, лише переводили погляди з Яна на Макса й назад. 

— Ти так помститися вирішив? — Ян сказав без крику, але на весь голос. — То треба було пику мені набити, а не підло фотографувати з-за кущів!

Макс гмикнув, розім’яв пальцями щоку.

— Про що це він? — бовкнув Ігорко з-за своїх барабанів.

— А я не підло, просто прийшов до друга поговорити… А виявилося, що ти нас на спідницю проміняв… От і зачепило.

— І пів року не оприлюднював фото, а показав тоді, коли побачив, що в мене тур, що досяг успіху, так? Який же ти…

— Так! — закричав Макс і підступив до Яна, підійшов майже впритул. — Замахало, що ми досі тут, в цьому сараї, а ти збираєш зали, бо вставив-всунув якійсь тьоті.

Ян замахнувся ще раз, але його руку перехопив Олекса, який встиг підскочити.

— Припиніть! — гаркнув.

— Я тобі цього не забуду, — прошипів Ян, зі злістю вириваючи руку. — Мене можеш ображати скільки хочеш. Але постраждав не я. А за неї я тобі не пробачу… Якщо ти колись десь спробуєш пробитися вище… Я з тобою на одну сцену не вийду і, як зможу, зроблю так, щоб і ти не зміг вийти на нормальну сцену.

Ще готуючись до туру, Ян пропонував Романові запросити в музичний супровід хлопців з його колишнього гурту. Продюсер вже мав домовленості з новими музикантами, але пообіцяв, що подумає над цим згодом, для наступного туру. Тепер же Ян знав: більше ніколи не хоче бачити колишніх друзів у своєму житті.

Він розвернувся й пішов геть, не кажучи більше нічого. Непотріб, здатний на підлість, треба вирізати зі свого життя раз і назавжди.

— А тобі зовсім дах потік через якусь тітку! — гукнув йому в спину Макс, дико регочучи.

— Що за фігня? — допитувався Олекса. — Що ти натворив такого?

Щось там ще говорив Ігорко, подав голос новий вокаліст, але Ян вже не слухав, вилетів геть.

Глибоко в душі всі ці місяці він корив себе за те, що покинув хлопців. Нікому не казав про свої почуття, не подавав вигляду, але мріяв знову вийти на сцену з давніми друзями, мріяв про порозуміння.

Схоже, не всім мріям суджено збутися. Одна збулася — він став зіркою, його музику чули й любили. Друга провалилася — з колишнім гуртом він більше не возз’єднається. А що буде з третьою мрією?

***

Обговорюючи відповіді для інтерв’ю з Танею, Ян відмовився їй казати, що планує відповісти на запитання про Стефанію. Тому менеджерка відпускала його на програму з неспокійною душею.

Фішкою інтерв’ю Слави Данилюка було те, що вони проходили в прямому ефірі на ютубі. Не можна було зняти програму, подивитися, що вийшло, а тоді вирізати зайве. Ян трохи нервувався, сидячи у широкому м’якому кріслі навпроти приємного, але каверзного ведучого — наскільки він усвідомив за ці місяці, всі журналісти-ютубери-блогери вміють бути каверзними, коли треба вау-ефект. Однак цього разу Ян й сам планував дати цей вау-ефект.

Почалася довга вервечка запитань про творчі плани, тур, шанувальників, особисті музичні вподобання. Він відповідав чітко й швидко, як горішки лускав. Уже навіть почав хвилюватися, чи спитає Слава про найважливіше. Й тут наприкінці прозвучало запитання:

— Яне, нещодавно соцмережі стали на вуха від чуток про твій роман з поеткою, авторкою текстів до твоїх пісень Стефанією Прус. Що скажеш на це? Правда? Брехня?

Ян усміхнувся. Розправив плечі й мимовільним жестом торкнувся грудей. Крізь гольф відчув підвіску-зірочку, що тепер завжди була на ньому. Заговорив:

— Я хотів би, щоб ці чутки були правдою, але на жаль… На жаль.

Він зітхнув і з усмішкою глянув на ведучого, в якого від зацікавлення загорілися очі.

— Он як! І як тебе розуміти? Ти закоханий у Стефанію?

— Так. Я закоханий у неї. Те фото… Насправді на ньому я цілую Стефанію у щоку. А якби папараці сфотографував те, що було далі, ви усі побачили б, як вона дає мені ляпаса. Знаєте… — Він кинув смішок. —Я за все життя не отримував стільки ляпасів, як від неї за менш як рік нашого знайомства!

— І чим ти нариваєшся на ці ляпаси?

Ян показово зітхнув, його усмішка повільно розтанула. Заговорив серйозно:

— Якщо відкинути жарти, річ у тому, що я закохався в Стефанію в перші ж дні, коли почав з нею співпрацювати. Спробував поцілувати — отримав ляпаса. Натякнув на свої почуття — різко мене обірвала й попередила, щоб більше навіть не смів про таке говорити. Ось навіть нещодавно… Ми перетнулися в кінотеатрі на прем’єрі фільму, я був ображений за те, що вона припинила нашу співпрацю… Повівся як дурний хлопчисько, бовкнув щось зовсім абсурдне, вже навіть й не пам’ятаю. Отримав ляпаса посеред кінотеатру.

— А Стефанія молодець, чітко вміє ставити на місце закоханих у неї хлопців! — Слава аж підстрибнув у кріслі, засміявся і поплескав.

— Так. Вона неймовірна жінка. Я багато разів згадував на інтерв’ю про свої невзаємні почуття. Так от, я говорив про неї. Стефанія… Стефанія допомогла мені стати тим, ким я є зараз. Коли я пишу пісні на її вірші, я відчуваю особливе піднесення, я розчиняюся в її рядках… Вона надихає мене, її вірші мене надихають... Я невимовно їй вдячний. І я міг би співати їй дифірамби до завтра, але отам за камерою махають, що наш час, здається, вичерпується…

Слава засміявся й теж подивився в тому напрямку.

— Ну взагалі-то ми не в телевізорі, ютуб не підганяє. Але так, ми з тобою вже довгенько говоримо.

— Тоді наостанок я скажу, що ось яка вона, правда: я закоханий, але Стефанія не давала мені приводів думати, що я маю хоч якийсь шанс. Вона — вірна дружина і чудова мати, зосереджена на своїй сім’ї. Мені дуже шкода, що я поставив її під удар своєю недолугою поведінкою. Усі ці дні я думав, як попросити пробачення, і вирішив, що найкраще буде зробити це публічно. Я прошу вибачення в тебе, Стефаніє, а також у твого чоловіка Володимира, який завжди був зі мною дуже люб’язним, і доньки Соломії, яка дуже мені допомогла з просуванням на старті кар’єри. Дякую тобі за все, дякую, що після всіх моїх витівок ти не забрала в мене можливість писати пісні на твої тексти. Я усвідомив свої помилки й більше не повторю їх, не завдам прикрощів. Це буде мені урок на все життя. Обіцяю, що мої почуття залишаться при мені й більше нікому не нашкодять.