Читати книгу - "Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas"

— Рафаель, — відповів батько, напружуючи кожен м'яз, але намагаючись триматися впевнено.

— О, Рафаель, — повторив терорист, ніби смакуючи ім'я. Він нахилився ближче до чоловіка, так, що їхні обличчя опинилися на небезпечній близькості. — А тепер скажи мені, як звати цього маленького янголятка?

Рафаель на мить завагався, але не відповісти він не міг.

— Габріель, — вимовив він твердо, дивлячись просто у прорізи на масці терориста.

— Рафаель і Габріель, — прогарчав він, повторюючи імена, ніби смакуючи їх, мов отруту. — О, божественні імена, янголи на землі? Де ж ваш Бог зараз? — Він закинув голову назад і почав реготати, розкидаючи руки, ніби насолоджувався чимось вищим за себе. — А я скажу вам, де він! Він кинув вас! І сьогодні ми це доведемо! Ми вирвемо крила цьому "янголятку" прямо на очах його батька!

Його промова була наповнена чимось більше, ніж просто злістю. Це була ідеологія — похмура, глибоко вкорінена в його свідомості. Їхні дії були частиною ритуалу, частиною поклоніння своєму "богу", яким, здавалося, був не стільки божественний образ, скільки втілення хаосу і руйнування.

До лідера підійшли ще двоє терористів, одягнених у довгі чорні балахони з вишитими на грудях символами у вигляді вигнутих ліній, що нагадували змії. Вони зняли з пояса вигнуті ножі, леза яких були змащені чимось темним, можливо, кров'ю. Їхні обличчя також були сховані під масками. Один з них нахилився до лідера і прошепотів щось чужою мовою. Лідер кивнув і повернувся до хлопчика.

— Це честь для тебе, маленький Габріелю, — сказав він, приставляючи лезо до обличчя дитини, настільки близько, що той міг відчувати холод сталі. — Сьогодні ти станеш символом нашої перемоги над їхнім світлом.

Габріель тремтів, сльози текли по його щоках, але він не міг вимовити ні слова. Розпач і страх паралізували його.

Батько Габріеля, Рафаель, зірвався з місця, як лев, намагаючись вирватися з рук двох терористів, що міцно тримали його.

— Ні! Не чіпайте його! Я вас прошу! Беріть мене! Робіть зі мною, що хочете, але відпустіть його!

Слова Рафаеля змішувалися з криками інших полонених, що стали свідками цього жахіття. Проте його благання лише викликали нову хвилю сміху.

— Ти дивитимешся, як янгол втрачає свої крила, — з насолодою сказав лідер, показуючи своїм людям рух ножем.

Двоє терористів із ножами підійшли до Габріеля. Їхні рухи були точними і методичними, ніби вони виконували давній ритуал. Один з них почав робити невеликі надрізи на руці хлопчика, формуючи незрозумілі символи. Інший, нахилившись ближче, прошепотів щось чужою мовою, схожою на шипіння змії. Їхні рухи були сповнені якоїсь дивної релігійної екстази.

— Це лише початок, — сказав один із них, не відводячи погляду від роботи. — Кров янгола відкриє нам шлях до світанку без світла.

Габріель кричав, плакав, намагаючись вирватися, але руки лідера тримали його міцно. Кожен поріз приносив йому біль, але ще більше болю приносив крик його батька. Рафаель бився, як поранений звір, рвався, щоб врятувати сина, але сили були нерівними.

— Ви божевільні! Ви не люди! — кричав він, але його голос губився в хаосі.

Крики, плач, моторошний спів терористів і стукіт серця хлопчика змішувалися у страшну симфонію. Терористи продовжували малювати свої символи на тілі Габріеля, неначе це був їхній священний текст. Їхні обличчя випромінювали фанатичний захват.

— Він готовий, — сказав один із них, випроставшись і витираючи руки об балахон.

— Тепер вони зрозуміють, що ми сильніші за їхнє світло, — додав інший.

Габріель тремтів, його тіло було покрите кров'ю і символами, а його очі були сповнені болю і страху. Його маленька рука намагалася знайти хоч щось, щоб вхопитися, але єдине, що він міг відчувати, це холодну землю під собою і безжальну реальність навколо.

Рафаель, зібравши всі свої сили, вирвався з рук терористів. В його очах палав гнів, страх і безмежна любов до сина. Він кинувся вперед, мов розлючений звір, схопив одного з нападників і почав люто битися. Його кулаки врізалися в обличчя ворога, він кричав, наче сподівався, що його крик зможе заглушити все зло, що відбувалося на мосту.

Габріель, скривавлений і слабкий, ледве тримався на ногах. Він дивився на свого батька крізь сльози, не розуміючи, що відбувається, але відчував одне — батько намагається врятувати його, попри все.

Десь у далечині почулося виття сирен. Поліція. Надія пробилася крізь темряву, але вона була такою далекою і примарною. Терористи почали метушитися, кілька з них розбіглися до своїх машин, щоб забрати вибухівку. Однак головний, той, хто тримав Габріеля, стояв спокійно, зловісно посміхаючись.

Рафаель зробив ривок до сина, але в ту ж мить головний терорист, не роздумуючи, підняв пістолет.

— Це падіння ангелів, — сказав він, насмішкувато нахиливши голову.

Пролунав постріл.

Все сталося занадто швидко. Тіло Рафаеля зупинилося на півдорозі, наче застигло в часі. Потім воно впало на коліна, а з його голови потекла темно-червона кров, яка розлилася калюжею на холодному асфальті мосту. Очі чоловіка залишилися відкритими, в них завмерло те саме відчуття відваги і любові до сина.

Маленький Габріель закричав. Це був не просто крик — це був пронизливий, розпачливий вигук душі, який здавалося, міг розколоти небо. Але його голос не зміг зупинити жорстокої реальності.

Головний терорист сміявся, дивлячись на бездиханне тіло Рафаеля.

— Один янгол упав, тепер черга іншого, — сказав він, звертаючись до своїх поплічників.

Маленький Габріель відчував, як його тіло слабшає. Кров текла з його порізів, біль ставав нестерпним. Останнє, що він побачив, перш ніж знепритомніти, — це нерухоме тіло його батька. Образ Рафаеля, який лежав у калюжі крові з порожнім поглядом, назавжди викарбувався в його свідомості.

Темрява накрила хлопчика, поглинаючи його. Це була та мить, що залишила найбільшу і найглибшу рану в його серці, яка переслідуватиме його все життя.