Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

родин простих підданих, що живуть під його заступництвом, не можна поставити на один з ним рівень. І якщо вже вирішено віддати принцесу в садибу на Шостій лінії, то важко уявити собі більш гідної подружньої пари».

При першій же зручній нагоді годувальниця розповіла про цю розмову Імператорові Судзаку. «Я натякнула про цю справу своєму братові Сацюбену, — повідомила вона, — і він сказав: «Господар із садиби на Шостій лінії неодмінно погодиться, бо таким чином сповниться його давнє бажання. І якщо Його Величність схвалить остаточне рішення, я готовий стати посередником». Що ви про це думаєте? Звичайно, Ґендзі добре дбає про всіх жінок у своїй садибі: кожна отримує те, що їй належить відповідно до звання і становища. Але навіть жінці низького походження неприємно бачити поруч суперниць, які мають рівне з нею право на його прихильність. Тож чи не розчарується принцеса? А тим паче що є чимало інших чоловіків, готових стати її покровителями. Як на мене, треба все гарненько обміркувати перед тим, як вирішувати. В наш час молоді жінки, навіть високого походження, самі впливають на вибір свого майбутнього і живуть, як їм подобається. А от принцеса настільки недосвідчена в життєвих справах, що її разюча безпорадність викликає тривогу, бо її помічниці не мають змоги їй допомогти. Зрештою, навіть розумна служниця діє впевненіше, коли підпорядковується волі господаря. Словом, без надійного покровителя становище принцеси буде дуже хитким».

«Ви маєте рацію, — відповів Імператор. — Я також багато над цим роздумував. Вийти заміж за простого підданого — незавидна доля для принцеси, тим паче що високе походження не рятує її від розчарувань і прикрощів подружнього життя. Але хіба краще залишитися незаміжньою, втративши рідних і захист, змушеною жити без жодної підтримки? У давнину людські серця були добрішими, а заборони мали над ними більшу владу, а от у наші дні раз по раз чути про безсоромні вчинки, пов’язані з любовними пригодами. Дів­чина, яка ще вчора жила в достатку під опікою свого дбайливого батька, сьогодні через спокусу якогось нікчемного вітрогона стає загальним посміховиськом. Жорстоко обдурена сама, вона руйнує репутацію покійного батька і вкриває його добре ім’я ганьбою навіть на тому світі. Таких випадків я знаю чимало, й, далебі, всі вони з плачевними наслідками. Кожній людині, незалежно від звання і рангу, з попереднього народження визначена власна доля, яку неможливо передбачити, ось тому я так турбуюся майбутнім дочки. Якщо жінка слухатиметься у житті порад, добрих чи поганих, своїх опікунів, то в разі невдачі — адже в кожного своя доля — на старість їй принаймні не доведеться брати вини лише на себе за допущені помилки. Якщо жінці пощастить вибрати собі чоловіка й прожити з ним у повній злагоді, то, здавалося б, кращого не треба й бажати. Але, якщо вона все це робила тільки на власний розсуд, таємно від батьків і всупереч їхнім порадам, то таке свавілля лягає на неї великою плямою. Навіть прості люди вважають таку поведінку легковажною і неприйнятною. Буває, однак, і таку, що всупереч власному бажанню жінка несподівано, завдяки посередництву служниці, виходить заміж за чоловіка, до якого не лежить душа. А винна в цьому найчастіше її власна легковажна необачність. Принцеса зовсім ще безпорадна в життєвих справах, а тому в жодному разі не можна покладатися на випадкове посередництво служниць. Буде дуже прикро, якщо про це дізнаються люди». Оскільки Імператор так перейнявся долею принцеси перед тим, як стати монахом, то її служниці також з острахом дивилися в майбутнє.

«Я вже давно думав, що доглядатиму її доти, доки вона хоч трохи збагне складнощі людського життя, — провадив далі Імператор Судзаку. — Але, на жаль, у такому разі я не зможу здійснити свого заповітного бажання. А тому зволікати не можна. Я не знаю людини надійнішої, ніж господар із садиби на Шостій лінії[301], який глибоко збагнув душу речей, а на численних жінок, що живуть у нього, не варто звертати уваги. Зрештою, багато що залежить від нього самого. Ґендзі живе спокійним, розміреним життям і справедливо вважається зразком доброчесності. Йому можна довіряти більше, ніж будь-кому іншому. Хіба я знайду кращого зятя? Звичайно, і принц Хьобукьо непогана людина. Він з імператорського роду, тож на нього не можна дивитися як на підлеглого. Принц має тонку, чутливу душу, але боюся, що йому не вистачає поважності, адже всім відомо про його легковажність у сердечних уподобаннях. Тож я не зможу довірити йому дочку. А ще є Дайнаґон, який прагне стати управителем дому принцеси. Можливо, що його наміри й справді похвальні, але чи можна їх схвалювати? Не думаю, що принцесі буде до пари такий пересічний чоловік. Навіть у давнину, вибираючи зятя, завжди віддавали перевагу тому, хто мав вищу репутацію у світі. На жаль, не досить було майбутньому зятеві тільки вірно любити дружину й не поглядати на інших жінок. Від Найсі-но камі[302] я чув, що Уемон-но камі[303] також має потаємні плани щодо принцеси. Якби тепер він мав вищий ранг, то ще можна було б говорити про нього як гідного претендента. Тим часом він ще надто молодий, а його становище невисоке. Живучи досі самотньо з мрією одружитися з жінкою високого походження, він справляє враження людини честолюбної, освіченої й обізнаної з китайською наукою. Тож я вірю, що коли-небудь він підніметься настільки, що стане опорою нашій країні. Але зараз його ранг перешкоджає йому бути зятем моєї дочки».

Заклопотаний долею Третьої принцеси, Імператор і не помітив, що до її сестер вже ніхто не залицяється. Та, як це не дивно, швидко розійшлося по світі все, про що таємно перемовлявся Імператор з годувальницею, і про принцесу стали мріяти щораз більше її шанувальників. А от що з цього приводу сказав Великий міністр: «Наш Уемон-но камі досі живе один з надією, що принцеса крові стане його дружиною. Тож тепер, коли Імператор вибирає для дочки зятя, варто було б і нам замовити слівце за сина. І якби Імператор поставився до нього прихильно, то такий почесний шлюб приніс би нам велику радість». І міністр через свою дружину попросив пані Найсі-но камі, яка доводилася їй молодшою сестрою, доповісти Імператорові про своє бажання. А та, використавши все своє красномовство, спробувала домогтися його згоди.

Принц Хьобукьо, зазнавши відкоша від Тамакадзури, що стала господинею Північних покоїв у домі Хіґекуро, як і раніше, жив самотньо, бо не хотів осоромитися перед Тамакадзурою, одружившись на звичайній жінці, але чомусь пустив усе на самоплив і не наважувався просити руки принцеси.

Дайнаґон, що протягом років самовіддано виконував в палаці Судзаку обов’язки головного управителя, зважаючи на те, що після переїзду Імператора в гірський храм Третя принцеса залишиться сама, без жодної підтримки, наполегливо завойовував його прихильність, щоб узяти дівчину під свою щиру опіку й при нагоді стати зятем.

Про наміри Імператора Судзаку дізнався і Юґірі, до того ж не з чуток, як інші, а безпосередньою від нього самого. Його серце завмирало від самої думки, що йому не відмовлять, якщо він при зручній нагоді натякне на своє бажання... Але як поставиться до цього Кумої-но